Нацгвардійка Марина на псевдо Лісса – інструкторка рівненського підрозділу Національної гвардії. Вона розпочала службу ще у 2020 році на посаді стрільця у патрульній роті. Після проходження курсу базової військової підготовки гвардійку зацікавила тактична медицина, тоді Марина почала розвиватися у цьому напрямку.
«Опановувати навички з тактичної медицини я розпочала ще під час курсу базової військової підготовки. Далі я закінчила курси «Бойового медика» в одному з навчальних центрів, а після того я пройшла курси інструктора з тактичної медицини. Окрім того, ти як бойова медикиня, просто зобов’язана увесь час навчатися, адже змінюються методи й способи надання допомоги, тому ти вивчаєш нові протоколи, шукаєш нову інформацію і вдосконалюєш матеріальну базу», – пояснює Марина.
У підрозділі військовослужбовиця займалась підготовкою особового складу — навчала бійців тактичної медицини.
«Я регулярно проводила заняття з особовим складом рівненського підрозділу. Під час бойових злагоджень ми відтворювали ймовірні сценарії, які можуть виникати на полі бою. Мені було важливо навчити своїх військовослужбовців надавати само- і взаємодопомогу в різних тактичних зонах. Під час виконання бойових завдань, зокрема, під час постійних обстрілів чи скидів з дронів, бійці мають швидко зорієнтуватися і врятувати своє життя і життя свого побратима», – коментує гвардійка.
Зараз нацгвардійка Лісса на посаді бойового медика підрозділу в зоні бойових дій.
«Нині на фронті зі мною працює команда бойових медиків. Ми стабілізуємо наших поранених військовослужбовців. Характер поранень гвардійців різний – це й осколкові, і кульові поранення. На цьому етапі нам необхідно зберегти важливі для життя функції організму пораненого військового, аби згодом доправити в інші лікувальні заклади. Тут буває важко морально, але коли привозять моїх хлопців, які дивляться на тебе і кажуть: «Маринка, я тебе так радий бачити», – в цей момент ти розумієш, що ти на своєму місці й виконуєш свою роботу, а значить — допомагаєш рятувати життя», – розповідає військова медикиня.
За словами Марини, історія кожного пораненого особлива, але всіх об’єднує велика жага до життя:
«Мене тут вражає кожна історія. Поки ми надаємо допомогу хлопцям з різними видами поранень, бійці розповідають про сім’ю, життя, навіть жартують. Всі прагнуть скоріше одужати й допомагати далі своїм побратимам у боротьбі з ворогом».
Як розповідає військовослужбовиця, бойовим медикам на фронті доводиться непросто як фізично, так і психологічно.
«Нещодавно відбувся ворожий обстріл неподалік нашого стабілізаційного пункту, внаслідок чого осколки частково зруйнували приміщення. Проте, з часом ти адаптуєшся до звуків вибухів. На чергуваннях можеш фактично не спати, але стараєшся робити все можливе, аби допомагати своїм побратимам. Тут я відчуваю себе на своєму місці й рада допомагати своїм гвардійцям. Впевнена, що завдяки силі духу і незламності наших воїнів ми обов’язково переможемо», – підсумовує Марина.
