«Спали просто неба, снідали соняхами й не знали, чим закінчиться сьогоднішній день» - капрал поліції Микола Денисюк про свою участь в АТО
Війна – це страшна річ. Гарною вона буває лише в кіно та постановочних фотографіях.А насправді – це піт, хвороби, втрати, голод, холод і багато крові... Зазначає Патрульна поліція Рівненської області.
Як майже усі учасники АТО Микола не любить згадувати події кілька річної давнини. На його службу припали найтрагічніші події серпня 2014 – Волноваха, Іловайськ. Трагічна історія так званого Іловайського котла досі залишається не розслідуваною.
З розстріляної колони 51-ї окремої механізованої бригади в понад 150 військових тоді вижило лише кілька десятків. Сам Микола три дні вважався таким, що пропав безвісти. Те що, лишився живим досі вважає чудом. Голос його починає тремтіти, коли воїн розказує про 26 серпня, тоді коли українські війська зазнали втрат.
- «Досі сняться гаубиці, товариші, які загинули і теплий хліб, який винесла нам поїсти бабуся з села біля Іловайська. Його смак я не забуду ніколи…»
Рядовий Денисюк не розказав батькам де він був і що бачив, бо понад усе цінує спокій своїх рідних. В патрульну поліцію він прийшов за покликом серця – захищати спокій рівнян та порядок на вулицях.
- «Я люблю свою роботу. Будь-яку роботу треба любити й робити!"
Я щаслива людина. В мене все є», - каже капрал поліції Микола Денисюк.
Орендована квартира, безсонні ночі, 8 тис. зарплати...
- «Нам вистачає! Нам не треба багато. Це не головне», - підкреслює патрульний.
З коханою дружиною Іриною разом рік 2 місяці й 5 днів. Мирних і таких щасливих днів.
Низький поклін усім нашим Захисникам і дай Боже здоров’я і всіх благ!
Ми перед вами в неоплатному боргу.
Ваші соняшники на сніданок там – це наш спокій і мирне небо тут. Дякуємо, що ви є.