Побратими дали йому позивний “Брат”, бо завжди за всіх піклується та готовий прийти на допомогу. Олег мав досвід служби до повномасштабної війни. Він був заступником командира взводу розвідки.
Потім почалося цивільне життя. Займався в основному ремонтом, будівництвом, працював слюсарем і навіть єгерем у лісі. Але все змінило 24 лютого.
Повідомляють у 104 бригаді тероборони ЗСУ Рівненщини.
“Я пішов у ТЦК одразу ж. Але там мене не взяли, сказали, що троє неповнолітніх дітей і т. д. Тож підписав контракт з ДФТГ. Там трошки навчав людей того, що сам вмів, щоб вони могли боронити свій дім, але в певний момент я там себе вичерпав. Відчув, що треба йти далі туди, де буду приносити більше користі”, – пригадує “Брат”.
Тому, коли отримав пропозицію долучитися до 104 бригади – без вагань погодився. Так він потрапив до медроти, де нині служить на посаді сержанта з матеріального забезпечення та займається бойовою підготовкою особового складу.
“Навчаю їх, як ходити по лісах, як зорієнтуватися, де ти знаходишся в будь-який час доби та пору року. Поводженню зі зброєю. Часом, щоб врятувати життя бійця, доводиться вставати самому в бій. Один рятує, а другий прикриває. На війні усі військовослужбовці повинні знати ці основи”, – стверджує Олег.
Водночас він як сержант медроти не цурається допомагати з пораненими. В зоні активних бойових дій часто не вистачає медперсоналу, аби допомагати пораненим, яких привозять, і Олег одягає рукавички та приходить на підмогу побратимам.
За час служби чоловік побував на кількох напрямках і набачився за цей час, але запевняє, що жодного разу у нього навіть думка не майнула, що він не на своєму місці, щоб звільнитися.
“Через війну в мене відбулась переоцінка цінностей. Раніше було стремління десь грошей заробити, на заробітки поїхати, а тепер просто хочеться мирного тихого життя в селі, з дружиною, біля дітей та онуків”, – ділиться “Брат”.
Хоч йому дуже бракує сім’ї, можливості бути поряд з ними, але це слугує для воїна мотивацією працювати активніше та робити свій вклад в перемогу.
