Після закінчення спортивного ліцею костопільчанин Іван Попович (Скіф) планував робити футбольну кар’єру. Гравець ФК «Горизонт» (Костопіль) вступив до Львівського університету фізкультури, та після одержаної на першому курсі травми перевівся на заочне відділення, потім чоловіка призвали на строкову службу. Так почалася зовсім інша кар’єра Скіфа – снайперська, яка обрала його сама. Строкову службу пройшов у ГУР, став розвідником-снайпером. Уперше свої навички застосував у 2014 році, у 2022-му знову взяв до рук снайперську гвинтівку. Служить у 24 окремій механізованій бригаді дотепер, уже не ховає від ворога обличчя і поки що не уявляє, чим займатиметься після війни.
Повідомляють у Костопільській міській раді.
«Я не хотів бути снайпером, коли мені запропонували вчитися. Думав, що снайпери - це огрядні дядьки, які стріляють з положення лежачи. А я ж молодий сильний спортсмен! Та навіть моєї хорошої спортивної форми в ГУРі не вистачило, щоб пройти снайперську підготовку, довелося попотіти», - пригадує Скіф.
Після служби жив цивільним життям, працював на різних роботах. Снайперські навички застосував у 2014 році у Донецькій області. На службу прийшов добровільно, пройшов курси підвищення кваліфікації. Повернувся у форму – і у складі розвідувального взводу 30 бригади вирушив на виконання бойових завдань.
Після демобілізації працював на цивільній роботі. До слова, уже тоді, у 2015-му, знайшов себе у базі розшуку ФСБ. А з перших днів війни у 2022-му знову взяв до рук зброю. Іван зі своїм досвідом міг одразу йти у бій, але одразу не вдалося – його на кілька місяців залишили на Рівненському полігоні інструктором снайперів. Такий був наказ.
«Гвинтівка у мене була власна. Придбати її допомогли друзі, я їм вдячний. Але вчив стріляти новобранців з того, що видала держава. Це були не снайперські гвинтівки, але які вже були. Мене переконували залишитися інструктором, мовляв, такий фахівець має бути тут, бо війна буде довго, і я маю підготувати багато таких, як я. Та я хотів на передову. Мав кілька відношень з бойових військових частин, які потребували мене як фахівця. На це ніхто не зважав. Я дочекався зручного моменту, сів в авто - і за добу був у Бахмуті», - розповів Скіф.
На початку війни набоїв до його гвинтівки не було. Лише через кілька місяців друзі знайшли необхідну кількість куль, з якими він зайшов у Бахмут. Тепер має три одиниці зброї і набої вже не купує, усім забезпечують.
Скіф розповідає про один з епізодів своєї роботи:
Бахмут, січень. Ми стоїмо на околиці, у нас була домінуюча висота. Було важко, тривали безперервні штурмові дії ворога. Щоб зайняти нашу позицію, ворог мав вийти з окопу і зайти по відкритій ділянці. Вони зайняли нашу позицію, убили наших поранених, інших взяли в полон. Я це бачив, хоча була дуже погана видимість, мороз і вітер. Коли виводили полонених, я працювати по них не міг. А потім надійшла команда від мого командира валити всіх, бо наших там вже нема. Я бачив бліндаж, в якийсь момент помітив, як щось ворухнулося, і зробив спуск. Коли я вийшов з позиції, командир показав відео обльоту нашої «пташки», на якому видно, як ворог вийшов курити, і в цей момент йому чітко розвалило голову. Працював тоді по позиції лише я. Енергія кулі цієї гвинтівки така, що коли вона щось зачепить – то розірве. Від цієї кулі нічого не рятує, жоден бронежилет, жоден захист.
Ситуація на війні швидко змінюється, вона стає все більш технологічною. Змінюється і робота снайпера, щоб він залишався ефективним. Якщо раніше вчили правильно заходити на позиції й маскуватися, то тепер засоби ворога не дозволять вдягти «кікімору», лягти в полі і крити їх безперестанку - маскування вже нічого тут не означає.
«Є неписане правило: якщо виявляють роботу снайпера - точку накривають. Це маленька ціль, її важко визначити. Професійний снайпер має вибрати позицію, максимально непривабливу для ворога. Та рано чи пізно ворог виявить тебе по результату роботи і зробить все, щоб той квадрат зрівняти. У мене були такі випадки під Бахмутом: танк по мені працював, бо підозрювали, в якому я квадраті. І зносили будинки один за одним. Або КАБами цілеспрямовано працюють, рівняючи усе. Зараз fpv швидко і точно визначить місце», - поділився снайпер.
На глибоке переконання досвідченого в боях воїна, інструктором на полігоні та в навчальному центрі має бути лише той, хто пройшов бойовий шлях, отримав бойовий досвід, мав бойове поранення і більше не може виконувати свої обов’язки, але має бажання далі служити.
«У мене є товариш, бойовий снайпер, який кочегаром на полігоні числиться, виконуючи обов’язки інструктора. Одержує маленьку платню, живе з хлопцями на полігоні і навчає їх, але офіційно він не може працювати інструктором, оскільки через поранення визнаний непридатним до служби. Таких, повірте, багато, які пройшли війну, втратили здоров’я, а тепер відчувають себе використаними і непотрібними, хоча володіють безцінним досвідом. Усі армії світу прийшли до цього: інструктором має бути лише людина, яка пройшла війну, мотивована і професійна, але вона більше не може воювати. Інструктори, які ніколи не воювали і навчають за методичкою, неспроможні якісно підготувати молодого бійця. Я дуже сподіваюся, що і наша армія до цього прийде», - поділився воїн.
Сам Іван Попович інструктором працювати бажання не має. Збирається закінчити снайперську кар’єру, бо вважає, що реалізував себе у цій спеціальності, і відкрити нову сторінку воєнної служби.
«Я людина не військова, я – людина воєнна. Війни не чекав і не радів, коли вона прийшла, але не скажу «все, більше не можу, нехай інші йдуть». Війна стає важчою, на ній мають бути професіонали, а це досвід. Зараз я не бачу закінчення війни, та коли вона закінчиться, я одягну звичайну футболку, зберу свої речі і піду додому. Ким буду після війни? Про це ще й не думав», - додав наш захисник.
