"Хто боїться - притягує кулю": боєць легендарного батальйону з Рівненщини розповів про оборону Святих Гір

12 вересня українські військові увійшли до міста Святогірськ на Донеччині. Це місто розташоване на березі річки Сіверський Донець. З перших днів російського наступу мешканці міста були в окупації. 

Повідомляє "Українська правда".

Серед тих, хто доклався до контрнаступу на Святогірськ – легендарний батальйон оперативного призначення Нацгвардії ім. Кульчицького. Батальйон носить ім’я генерал-майора Сергія Кульчицького, який керував навчанням і злагодженням бійців на самих початках. Він загинув 29 травня 2014 року, коли у Слов’янську було збито український гелікоптер Мі-8. У кінці квітня батальйон Кульчицького став до оборони Святогірська, на початку червня – під сильним шквалом російської артилерії був змушений його залишити. І нині, задаючи обстановку на фронті, повертається назад – в український Святогірськ.

Про бої у Святогірську, відступ та батальйон розповів воїн з Рівненської області Володимир Пастушок. 45-річний командир має позивний "Пісня". Сам він родом з Полісся, а у батальйоні служить з березня 2014-го року.

Володимир розповідає, що до війни займався перепохованнями воїнів УПА.

"Остання робота - я знайшов сотника української повстанської армії з позивним "Буря". Я знайшов його могилу, цілу історію, як він загинув 6 травня 44-го року. Був Гурбинський бій - найбільший бій між УПА і НКВД - і вони пішли рейдом на Полісся. Там я живу. І під час цього рейду він загинув. Я через 60 років знайшов його могилу. Я поїхав на заробітки, заробив грошей і купив пам'ятника. Поставив йому пам'ятника. Це була осінь", - ділиться спогадами військовий.

Згодом Володимир поїхав на Майдан у столицю під час Революції Гідності. Каже, що у його сотні дуже багато людей загинуло тоді.

"Я навіть шукав причину, чому я залишився живий, а стільки людей полягло. Потім анексія Криму, я йду добровольцем. Згодом - війна. Вже після звільнення Слов'янська я приїжджаю на могилу цього сотника. А на майдані я став сотником 35-ї сотні Волинської Січі. У мене відчуття таке було, що я продовжив його дорогу. Це було, ніби естафету передав", - каже "Пісня".

За період служби у командира траплялося різне. Бувало навіть, що посилав бійців на вірну смерть.

"Вони нас обстрілювали в тунелі. Потім обстріл зупинився і вороги підійшли впритул. Почалася стрілянина - ми їх витіснили. Після цього нас арта почала накривати. Я розумію, що після обстрілу вони знову підійдуть до тунеля. Я кажу бійцям, що потрібно вийти і в лісі стати "на секрет" - чекати їх. Щоб вони несподівано до нас не підійшли. Це було рівнозначно, що в один бік дорога. Хлопці встали і пішли", розповідає воїн.

За його словами, тоді наказ про відступ від командування надійшов дуже вчасно. Адже був ризик потрапити у оточення. Батальйон відійшов і вороги відразу зайняли цю територію.

"Ми викликаємо арту і їх накривають там. Вони потім в інтернеті написали, що втратили там роту. Але множте на три", - каже Володимир.

Бійцям ЗСУ радить, в першу чергу, не боятися. Адже страх притягує смерть.

"Не треба боятися. Той, хто боїться - притягує до себе бомбу, кулю, міну. Є такі люди, які панічно бояться - це ходячі мерці. А той, хто занадто геройствує - побіг і кулю схопив. Треба дуже зважено - золота середина", - ділиться досвідом "Пісня".

 

Читайте також