Тетяна Гребень родом із с. Великі Цепцевичі Вараського р-ну на Рівненщині. Тепер уже військова, нещодавно отримала первинне офіцерське звання молодшого лейтенанта. Розпочинала з рядового солдата, згодом пройшла навчання у Військовій академії м. Одеса. А взагалі - два роки тому її життя змінилося кардинально.
11 квітня 2007 року прийшла працювати в тодішній Володимирецький лісгосп (нині - філія «Рафалівське лісове господарство» ДП "Ліси України"), а 15 квітня 2022 року - мобілізувалася.
В цивільному житті спочатку працювала секретарем, а тоді ще 12 років на посаді провідного бухгалтера. З офісу - в польові умови. Зараз також несе службу на Півдні країни.
«Це бажання було дуже сильним. Захищати свою країну. Я вже тоді усвідомлювала, як зміниться моє життя. Але рішення було остаточним. Мала тиждень на роздуми», - пригадує Тетяна.
Рідні сприйняли таку новину від доньки не надто радісно.
«Тато підтримав, підбадьорював. А для мами це був шок», - посміхається Тетяна.
За словами військової, позаду різне - біль, сум, радість, печаль, втрати, сльози, сміх, миті щастя. Все, як у всіх, тільки на війні все концентрованіше та пришвидшено. Повернутися із завдання цілим - вже привід для радості. Смачна вечеря - ще одна причина бути щасливим. Смерть побратима - шок і втрата частини живого себе.
«За два роки до всього звикла. Крім одного - загибелі людей, які поруч», - зізнається Тетяна.
Чи робота військових може мати жіноче обличчя, відповідає:
«За моїм спостереженням, останнім часом жінок-військових стає все більше. Особливо за цей рік. І жінки дуже вмотивовані - вони ж обирають цю роботу за власним бажанням. А щодо фізично важких завдань, то наші хлопці дівчат ніколи в біді не кинуть. Перевірено».
Вдома Тетяна буває не часто. Але коли закінчиться війна, планує повернутися в рідну галузь.
