Учителька музики з Рівного, яка з 2014 року об’їздила майже всі підрозділи на лінії фронту, чиї пісні люблять і слухають бійці, підписала контракт з 126-ю одеською бригадою тероборони.
Повідомляє "Цензон.нет".
- Я хотіла йти ще на початку 2023-го. Лягала спати з думкою: все, я йду служити, я йду в ЗСУ. Лише не могла вирішити, куди – у нас величезна кількість крутих бригад, підрозділів, командирів, якими пишаюся вже роками. Усе це звузити до якогось одного підрозділу насправді дуже складно. Але минулого року так склалося, що я поїхала з концертами саме в одеську бригаду, побачила людей, побачила, хто такі новітні добровольці. Для мене тероборона – сучасні добровольці. Добровольці 2014-2015 років – "Айдар", "Азов", ДУК – це дуже багато крутих людей, які пройшли війну із самого початку. А у 2022 році такими добровольцями нової хвилі стали бійці тероборони. Хтось журналіст, хтось бізнесмен, хтось таксист, хтось режисер, хтось музикант – люди абсолютно різних професій, які жодного стосунку до армії не мали. Якоїсь миті їхня мужність все-таки переважила професійну реалізацію. Вони сказали: "Ми хочемо жити у своїй країні, хочемо рятувати свою країну, захищати її". Побачивши цих людей, я зрозуміла, що хочу бути тут, саме тут, серед них.
Як ти говорила з родиною, коли вирішила підписати контракт? Ти готувала їх до цього чи вони морально були вже готові, розуміли, що це станеться?
- (Зітхає.) З рідними я поговорила, а не ставила перед фактом. Це було виважене рішення. Звісно, вони переживають, але дали своє добро. Є ще один важливий аргумент, чому я обрала саме одеську бригаду. Він пов’язаний саме з родиною. Мій прадід, наскільки мені відомо, був одним з начальників Одеського порту в часи Другої світової війни. Він залишив посаду і пішов на війну добровольцем. Він зник безвісти, певний період часу не було відомостей про нього, ніякого зв’язку. Моя прабабуся, взявши чотирьох доньок, виїхала до Ташкенту останнім евакуаційним потягом з Одеси. Взагалі, історія досить складна, бо родина була заможна, мала величезний будинок, нормальні статки… І тут жінка з чотирма доньками їде в Ташкент… Прабабуся вийшла на станції купити щось поїсти, а потяг поїхав. Якимось чином вона доганяла, шукала дітей у Ташкенті. Знайшла в сиротинці, без речей, без коштів, взагалі без нічого… І зрозуміла, що почалася абсолютно інша історія – життя переселенців, які не мають своїх коштів і живуть без чоловіків. Це біди війни…
Ти – вчителька музики з Рівного. І що, за місяць можна зробити з вчительки музики бойовика, штурмовика?
- Відверто скажу: коли я одягла бронік, каску, наколінники, піджопник, всі-всі ці штуки, і взяла автомат, дорогою на полігон навчального центру сказала своїм побратимам: "М-да, Рембо вже не той…" (Сміється.) Це було дуже епічно і дуже смішно. Насправді я думаю, що місяць-півтора для навчання – звісно, дуже мало. Для того, щоб людина звикла і вміла гарно, вправно стріляти, потрібно, мабуть, вистріляти тисячу чи більше патронів. Не можу сказати за навчальні процеси, але інструктори у нас були дуже класні – молоді хлопці, бойові, які пройшли повномасштабну, були в гарячих місцях. Інструктори старалися, вони вкладали в нас максимум. Але було не дуже багато часу. Виходить: нас багато, а тих, хто може навчити, – небагато. Плюс ми не на сто відсотків могли викластись, не на сто відсотків могли отримати чудові знання. Ми масово хворіли – вся рота кашляла… Ми жили в повній плісняві. Вона була на стелях. Ми її трохи чистили – і від того теж кашляли. Голос хрипів місяць. Чекали, що я дам концерт, а я не могла просто говорити, не те що співати. Були такі доволі спартанські умови в плані життя курсантів. Але це теж певна школа життя, ми розуміли, що прийшли не в балет, а в армію – і маємо звикати до будь-яких умов, маємо навчатися за будь-яких умов. Був і певний дефіцит сну – поспав годину-дві, і далі знов на навчання, де ти маєш сприймати інформацію.
Ти вважаєш, жінкам доведеться воювати? Жінки мають так само ставати до строю, як і чоловіки?
- Складне питання. Жінки виховують дітей, ставлять їх на ноги, у країні дуже багато матерів-одиначок, у жінок є відмінності в плані фізіології… Елементарно: вони надягають бронік і не можуть стріляти, тому що, вибачте, груди четвертого розміру заважають… Багато моментів потрібно адаптувати для жінок, щоб можна було робити мобілізацію. Але підписувати контракт, вважаю, не потрібно забороняти тим, хто хоче йти в армію. Мені доволі не просто було пройти всі випробування, перш ніж я підписала контракт. Але я з усім впоралася.
