Минуле судове засідання у Рівненському міському суді по справі обвинувачення лікарки Любові Краков'ян у халатності було не з легких. Адже батькам маленького Іллі Омельчука довелося ще раз пережити ті дні, коли помирав їхній син, пише сайт 0362.
Весною 2017 року хлопчик лікувався в онконематології Рівненської обласної дитячої лікарні і були надії на одужання. Проте вже 7 квітня він у страшних муках помер.
Мама Іллі Антоніна пригадала, що хлопчик, який не мав проблем зі здоров'ям, раптово почав почуватися погано 16 лютого 2017 року на занятті з танців. Вдруге випадок стався вранці наступного дня. Тож батьки вирішили не гаяти часу і звернутися за допомогою лікаря. Обстеження і аналізи показали підозру на гострий лейкоз. А вже після додаткових обстежень і аналізів 24 лютого діагноз підтвердився. Тож Іллю почали лікувати. Антоніна зазначає, що вона усвідомлювала, з таким діагнозом її син міг померти, проте вона не чекала, що її дитину не спробують врятувати.
При такому діагнозі хлопчику потрібна була пересадка кісткового мозку. Проте жоден з рідні не підійшов як донор. Вирішення знайшли в італійській клініці в Римі. Проте Любов Краков'ян зазначила, що транспортувати хлопчика за кордон можна буде лише після 33 дня лікування за протоколом.
І цим днем було 5 квітня 2017 року. Аналізи були в нормі, тож батьки були налаштовані на краще. Цього ж дня в Іллі мала пройти хіміотерапія.
Оскільки Антоніна найбільше часу проводила з сином за час його лікування в медзакладі, вона помітила, що саме після хіміотерапії 5 квітня 2017 року сину стало гірше. Це вперше хлопчик відчув таке погіршення після введення препарату. До того курси хіміотерапії проходили набагато легше.
Жінка зі сльозами згадувала три дні мук сина, які їй довелося побачити.
- Напередодні ввечері нам принеси список із ліками. Ми всі придбали. Ранок 5 квітня був тривожним, бо нам сказали, що мають ввести препарат Цитозар 100. Проте необхідного дозування у лікарні нема. Ми почали шукати. У Рівному його не виявилося. Найближче знайшли у Луцьку. Але до почату хімії лишалася лише година, ми просто не встигали його привезти. Медсестра ж заспокоїла, коли сказала, що з того що є препарату лікарка підбере дозування. Тому не варто хвилюватися. Ми заспокоїлися, бо знали, що лікарці можна довіряти. Того дня ще в Іллюши крім пункції брали аналізи крові. І показники були хороші, - розповіла Антоніна.
Проте після введення «хімії» Ілля почувався не так, як завжди. Йому боліло тіло. Натомість лікарка на сказала, що це така дія препарату і хвилюватися не варто. Та тривожний стан не проходив.
-Всю ніч йому боліло тіло. Я розтирала йому ручки і ніжки. Вранці стан не покращився. Ми сказали, що могло піти щось не так, бо стан відрізняється від попередніх. Натомість Любов Іванівна сказала, що моїй дитині не болить більше, ніж іншим. Моя дитина просто вередлива. Він маніпулює всіма і не хоче свідомо лікуватися. І він мусить потерпіти. Я сама казала Іллюшику, що він мусить потерпіти, що це все нормально. Але моя дитина прикушувала від болю губи… Він казав: «Все добре мамо, я потерплю». Ми ці дні ходили за лікаркою мало не по стопах. А вона все переконувала, що стан нормальний, немає підстав для хвилювання. Але виписала якісь ліки. Назви не пам‘ятаю. Іллюша трохи заспокоювався, йому ставало краще, менше боліло. Але все одно на болі в животі і ногах він не переставав скаржитися. Ніч була дуже складна. Його крапали цілу ніч. Він марив. Не розумів, рівно чи криво лежить. Просив: «Мамо, поклади мене рівно, бо мені здається, що я лежу криво». «Мамо, а як я кажу мАма чи мамА?». Він навіть не розумів, як він ставить наголоси на словах… У медсестер просила, щоб викликали лікаря, бо щось не так. А нам казали, що якби було щось не так, ваш лікар внесла б корективи у лікування. Бо це така дія препаратів. Вранці 7 квітня ми розповіли це лікарці. Реакції не було жодної. Сказала, що це все нормально. А Ілля нами просто маніпулює. Хоча ще 6 квітня вона назначила огляд внутрішніх органів, але вже наступного дня відмовила це робити. Казала, що це м‘язи живота болять, а не сам живіт. Бо дитина займалася спортом і таке іноді буває. Далі лікарка пішла. Жодних призначень не зробила. Ми з ним читали книжку. Він не розумів, що я читаю. Казав, що я бубоню, але щоб я далі читала. Близько 14 години йому почали крапати хімію. Він захотів до туалету, ми з ним пішли. Але по дорозі він втратив свідомість. На мій крик прибігла медсестра. Донесли дитину на ліжко. Він вирвав. Теж пояснили, що це така реакція на препарат. Йому стало краще. Всі пішли, сказали, що інформацію передадуть лікарю. Але вона не зайшла. У цей час приїхав мій чоловік і пішов шукати Любов Іванівну. Хвилин через 10 вона зайшла і з порогу сказала: «Що у вас знов не так? Хай встає ваша дитина і йде до мене в кабінет на огляд». А це довша відстань, як до початку виходу навіть. Ілля не міг навіть встати. Він тільки-що втратив свідомість… Ми допомогли йому встати і вели. Все відділення вийшло, всі питали: «Що ж ти, Тоня, робиш? Як ти в такому стані ведеш дитину?» нам приносили табуретку, щоб він сів. Натомість Любов Іванівна вийшла з кабінету і сказала, щоб забрали табуретку і він йшов сам. У кабінеті вона його оглянула, провела пальпацію. І сказала, що в понеділок ми таки зробимо цю ендоскопію, але вона впевнена, що болять м’язи живота. А тепер хай йде на пост міряти тиск. Ми не дійшли ще навіть до поста, дівчата поміряли тиск і виявили, що в нього 60 на 30. Уже з поста Іллю ніс Толік на руках… А Любов Іванівна сказала, що ми порушили її вказівку, що він сам має йти. Вона прийшла, поміряла тиск і сказала, що в нього 100 на 60, на інші руці 110 на 50. А дівчата не вміють тиск міряти. Але і потім різні дівчата його міряли різними приладами і він був однаковим! Далі викликали лікаря з реанімації. І виявили, що нема Іллюшиної карточки. Вона була закрита в кабінеті Любові Іванівни. Чоловік мусив їхати до неї додому за ключами від кабінету. Лікарка з реанімації призначила препарати. Але стан не покращився. І вже о шостій годині на наше прохання Іллю перевели до реанімації. Нас туди не пустили. Казали, що у нас стан не важкий, є дітки важчі. Близько 11 години нас пустили до Іллюши, він був при тямі. Говорив з нами. Нас заспокоїли, що стан стабільний. Хоча аналізи були нехороші. А вже близько першої ночі нас покликали з реанімації та сказали, що Іллюши вже нема… Просто зупинилося серце. Вони не змогли нічого зробити…
Натомість батько Іллі Анатолій розповів про те, як їздив додому до лікарки, аби забрати ключі від кабінету, де лежала історія хвороби Іллі. Хоча лікарка мала б бути на роботі до 18 години.
-Це було після 16 години. Прийшла лікарка з реанімації. Питає, де історія хвороби. Побігли на пост. Там не було. Виявилося, що картка у кабінеті Любові Краков’ян. Я поїхав туди, але вона нічого не спитала навіть.
А наступного ранку, коли чоловік приїхав забрати тіло сина, йому повідомили, що для цього йому необхідно взяти дозвіл у лікуючого лікаря. Та коли він прийшов до Любові, вона попросила Анатолія написати розписку, що претензій батьки хлопчика до неї не мають.
-Ми зайшли в кабінет. Жодних співчуттів чи вибачень не було. Кажу, що нам потрібен дозвіл від вас. А вона сказала, що я маю написати заяву, що не маю до неї претензій. Чому я маю давати розписку? Чому, коли наш Іллюша терпів такі страшні болі, тримаючись за оту маленьку можливість жити, просто її втратив? Чому протягом тих трьох днів, з 5 по 7 квітня, не робилися ніякі дослідження? Чому я, щоб поховати сина, маю брати розписку? Тому я тут. Щоб добитися справедливості. І хочу щоб інші хворі дітки отримали той свій шанс жити…
Сім’я досі не може відійти від шоку. Старший син все згадує Іллю… Він не дозволяє зачіпати його речі, сідати на його стільчик. Не охоче спілкується з однолітками. А дитяча кімната Іллі перетворилася на музей…
-Сума, яку просимо як моральну та матеріальну шкоду, не зможе компенсувати нашої втрати. Але коли знову згадуємо ті муки, які пережив наш син, не можемо бути осторонь дітей з такими ж хворобами. Він такий не один. Їх багато. компенсація – умовний вираз. Але може він спасе ще комусь життя, - зазначив Анатолій.
Натомість адвокат обвинуваченої в обох потерпілих запитував про те, чи лікували батьки сина препаратами, які не призначала Любов Краков'ян, а також чи консультувалися вони з іншими лікарями стосовно лікування. Антоніна зазначила, що до 5 квітня вона була цілком впевнена в діях лікарки та довіряла їй. Тому причин не слухати їй просто не виникало. Думала навіть, що лікар і має бути строгим і навіть дещо жорстоким, адже так не давала розкисати і далі рухатися вперед. А ліки купували лише за призначенням лікаря у аптеці або отримували через благодійний фонд.
Наразі розгляд справи триває. Наступне засідання відбудеться 25 листопада об 11.30.
