Марина на псевдо Лісса і Роман на псевдо Снікерс – бойові медики рівненського підрозділу Національної гвардії України. Зараз вони рятують життя побратимів на Донецькому напрямку й зізнаються, що інтенсивність бойових дій висока, а значить їхня робота особливо важлива. Порятунок і допомога пораненим побратимам – це справа нелегка, проте необхідна і надзвичайно корисна. Саме відчуття користі від допомоги побратима додає сил, зізнаються гвардійці.
Бути медиком на фронті – річ непроста. Термінові евакуації, нічні чергування, обстріли, – все це виснажує і фізично, і морально. А до того важливо діяти швидко і зі знанням справи, яку робиш. Марина пояснює, що професійність потребує підготовки. Вона спеціально проходилацілий ряд спеціалізованих курсів. До виїзду на фронт гвардійка працювала інструкторкою з тактичної медицини у своєму підрозділі і навчала побратимів першої медичної допомоги на полі бою.
Снікерсу 22 роки. Коли почалася велика війна, він проходив строкову службу, відтак вирішив підписати контракт. Хлопець розповідає, що готуватися до виїзду в зону бойових дій починав завчасно. На його думку, одна з найважливіших форм підготовки – це налаштувати себе психологічно, адже буває непросто особливо в перші дні.
Коли медик виїжджає на евакуацію і мусить максимально швидко, та водночас максимально обережно, привезти пораненого на стабілізаційний пункт. Роботу там теж важка. Поранених привозять регулярно.
"Бувають легші випадки, й ти розумієш, що людина підлікується, і все буде добре. А бувають і тяжкі поранення. В будь-якому разі діяти необхідно швидко і точно. Бойовий медик не має права на помилку", - зазначає Снікерс.
Лісса розповідає, що на їхньому стабпунктінадають допомогу усім, хто потребує: бійцям з різних підрозділів і цивільним громадянам.
Найбільш хвилюючий момент, це коли ти рятуєш побратимів зі свого підрозділу:
«Вони дивляться на тебе і кажуть: боже, я такий радий тебе бачити! Це, мабуть, ще більше дає натхнення і підтверджує, що я на своєму місці».
І Роман, і Марина зізнаються, що на фронті відчувається підтримка й ця підтримка не лише від давно знайомих побратимів. Дух бойового братерства – це те, що зміцнює Сили оборони України. Він додає мотивацію й заохочує працювати ще більше. А ще мотивують думки про майбутнє.
«Ключ нашої перемоги – згуртованість і мотивація. Це дуже серйозна штука. Наша мотивація: те, що ми тут робимо — це в майбутньому обернеться тим, що наші діти будуть жити у вільній та незалежній країні і вони не будуть бачити того, що ми бачили», — пояснює Марина.