У 104-й бригаді тероборони ЗСУ Рівненщини служить бойовий медик Андрій із позивним “Смайлик”. Чоловік мобілізувався, хоч і мав "бронь". Він - завжди намагається бути на позитиві, що допомагає триматися не лише йому, а й побратимам, адже жарти часто розряджають обстановку.
Історію бійця оприлюднили на сторінці бригади у Facebook.
“Спочатку в мене інший позивний був, але потім хлопці, вже в ході служби, почали називати “Смайликом” і це ім’я до мене приліпилось. Люблю пожартувати. Так легше знаходити розраду, коли морально виснажений. Позитив завжди стараюсь шукати у кожній дрібниці. На війні так легше”, – упевнений військовослужбовець.
А повоював за ці роки чоловік немало. Був біля Часового Яру, на Запорізькому напрямку та на Куп’янщині. Тому не з чуток знає, як війна впливає на людей і яке горе несе із собою.
“Найважчим, напевно, був перший вихід. Тоді ми всі були “зелені” і необстріляні. Спочатку із запалом приїхали, але ж особливо нічого й не знали”, – пригадує Андрій.
Каже, що доводилося швидко всьому вчитися, рятувати та евакуйовувати поранених:
“Під час мого першого виходу мені сказали: ти йдеш забираєш 300-го. Я ще не знав нічого, зима, лід, холодно. Тягти пораненого було дуже важко, все налипає на ноші”.
Цей випадок бойовий медик пам’ятає в найменших деталях:
“Орки з дрона скинули ПМ-ку (протипіхотну міну) і наш боєць в темряві наступив на неї. Як результат – він з ампутованою кінцівкою пролежав кілька годин на морозі. Але головне, що ми його таки врятували й він живий”.
Це все надзвичайно важко морально, бо ж бувало, що й не могли врятувати. Але природжений оптимізм допомагає “Смайлику” справлятися:
“Допомагає вивозити це все усвідомлення, що я рятую життя, витягую хлопців. Це мій обов’язок і я стараюся всіма силами надати допомогу якісно хай би там що”.
Каже, що після перемоги вже буде розбиратися з переживаннями. Тим паче, що дружина фахова психологиня і вона точно знає, як потрібно буде підтримати. Хоча, зізнається, що його вибір йти добровольцем вона, м’яко кажучи, не підтримала.
“Коли вона дізналася, то вдома були сльози і плач. Але найбільш боляче було від того, що діти не розуміли. Найменша тоді сказала, що я від них втікаю, бо інші батьки вдома сидять”, – розповідає Андрій.
На перше вересня і старша донька зі сльозами подзвонила до воїна і питала, чому інші батьки привели своїх дітей до школи, а він не зміг цього зробити:
“Таке важко дітям дуже. Та й самому стає морально нелегко, коли бачиш, що ті бухають, там, відпочивають, викладають в соцмережах своє активне життя, а ти в непростих умовах захищаєш їхню безпеку”.
Однак, запевняє, що агресії до цивільних він не відчуває, бо ж піти добровольцем – це його власний вибір. До слова, “Смайлик” мав можливість уникнути мобілізації, адже на підприємстві, де працював, мав бронь.
А поки він робить свою роботу і живе мрією про перемогу, мрією про возз'єднання з сім’єю:
“Коли повернуся, то в першу чергу хочу поїхати на природу в село до бабусі з дідусем жінки чи моїх”.