На Рівненщині 12 років розшукують Володимира Швайка, який загубився у лісі.
Про це повідомляє Суспільне.
Наразі його вже шукають як 22-річного чоловіка.
Батьки зниклого розповіли, що досі сподіваються на повернення сина додому, оскільки факту його смерті довести не вдалося.
"Згадаю як кричали, як гукали. І ночували там у лісі, вогні палили, цілу ніч сиділи, думали — а що як на вогні прийде", — зазначила матір зниклого Світлана Швайко.
Жінка пригадала, як восени 12 років тому у лісі, поблизу села Лісове Сарненського району, загубився її 10-річний син Володимир. Тоді вони разом з односельцями у лісі збирали гриби.
"Він відразу, як заїхали ми в ліс, каже: «Я з мамою не піду, бо мама не набере. Батько більше набирає грибів, піду я з батьком". І пішов. Батько каже: «Він до мене не прийшов теж». А куди він пішов, ми й не побачили. Думали, що він ходить, збирає гриби", — розповіла Світлана Швайко.
Батько Володимира Олександр Швайко розповів про події того дня:
"Він добре той ліс знав. Я його зустрів. Відеречко на п'ять чи три літри йому назбирав. Він каже: «Я до мами занесу, висиплю і до тебе прийду». Він до мене більше не вертався", - говорить чоловік.
Зі слів матері, те, що Володя зник, виявили через декілька годин.
"Кинули ті гриби збирати і давай його гукати, кричати. Ліс шумить, гукали-гукали — нема. Приїхали в село, назбирали людей. Машинами й тракторами їхали. Той ліс прочесали, кожен кущик — нічого ніде не знайшли: ні курточки, ні чобітка", — зазначила Світлана Швайко.
Увечері до пошуків хлопця долучилися правоохоронці й кінологи.
"Кінологи йшли спереду, я ззаду йшов. Тільки до траси собака вивела і все, слід зник", — пригадав батько Володимира.
Сусідка Софія Легка розповіла, що пошуки тривали приблизно два тижні:
"Ми його всі шукали, мабуть, тижні два. Я стара людина — і теж ходила шукала, одного разу цілий день. Там такі великі канави були, широкі. 20 метрів одна канава була, то я не знаю, може, де він там втопився. Хто його знає, де він пропав".
12 років тому участь в пошуках брав заступник начальника відділення Сарненського райвідділу поліції Олег Сидоришин. Він зауважив, що зниклого хлопчика тоді шукали приблизно півтори тисячі людей — військові, правоохоронці, пожежники, працівники лісової охорони й жителі сіл поблизу.
"Був піднятий по тривозі весь особовий склад підрозділу, почались пошуки. Також в той вечір допомагали місцеві жителі. За ніч пошуки нічого не дали. Зранку долучилися всі підрозділи — на той час, міліції області, спецпризначенці, МНСники. Обстежили територію лісової місцевості від Сварицевичів до Лісового. Підняли цивільну авіацію з Рівного. Після цього була ще така ймовірність, що він в болоті міг загинути", — пояснив Олег Сидоришин.
"Було зареєстровано кримінальне провадження по факту безвісти зниклої дитини. Кваліфікація була частина перша статті 115. Це стаття — умисне вбивство, але була зазначена відмітка — зникнення безвісти особи. В принципі, стандартна процедура", - додав начальник слідчого відділення Сарненського райвідділу поліції Олександр Коваль.
Зі слів правоохоронця, активні пошуки хлопчика та слідчі дії тривали приблизно пів року.
"Батьки звернулися в суд для того, щоб визнати цю дитину безвісти зниклою. У лютому 2014 року судом дійсно було прийняте рішення. Вказаного хлопчика Швайка Володимира визнали безвісти відсутнім", — розповів Олександр Коваль.
Володимир Швайко дотепер вважається безвісти зниклим, але вже не як 10-річний хлопчик, а як 22-річний чоловік.
"Місцевих жителів постійно інформують, що в разі виявлення в лісовому масиві будь-яких кісток і так далі, щоб повідомляли працівників правоохоронних органів із можливістю подальшого проведення ДНК-експертизи та підтвердження чи спростування факту, що в разі знаходження кісток, вони можуть належать саме цій зниклій особі. Пошукові роботи зараз проводити недоцільно", — ствердив Олександр Коваль.
Світлана Швайко зізналася, що досі чекає на повернення сина:
"Деколи сниться. От зараз вже ні, але присниться таким маленьким. Десь далеко так, бачу, з дітками грає. Людям в селі снився теж. Казав: «Я повернувся, я повернуся». Я вже так чекаю, думаю, а що як колись буду спати, прийде у віконечко постукає й скаже: "Мамо, відкривай!".
