Жителька Хуста Моніка Кадар прийняла у себе вдома 60-річного переселенця з Маріуполя Павла Гладковського.
Незважаючи на велику різницю у віці, між ними спалахнуло кохання.
Про це пише місцеве видання "Карпатський об’єктив".
Дівчина розповіла, що з початку війни планувала прийняти у себе якусь родину із зони бойвих дій, адже сама жила у будинку.
- У перші дні війни мені почали поступати повідомлення від подруг про те, що потрібен притулок людям зі східних областей. Я знала, що там ідуть інтенсивні бойові дії, місцеві мешканці втрачають житло, тож була готовою прийняти у себе якусь родину.
Тим більше, що у перші дні березня до Чехії, де вже давно мешкає мій брат, виїхала мати. Батька в мене немає, він пішов із родини, коли була ще маленькою. Кілька років тому мама показала мені його на вулиці, та він навіть у наш бік не дивився. У нього давно нова родина і нашим життям він фактично ніколи не цікавився, до мене не навідувався, - каже дівчина.
Спочатку у неї жила сім'я із двома дітьми з Київщини, щоправда, жили вони у неї менше місяця. Згодом вони повернулись додому. Тоді до неї підселили бабусю із Херсонщини, але вона через кілька тижнів виїхала за кордон.
- Третім був Павло. Він приїхав у травні. Із палаючого міста його вивезли сусіди. У машині була вагітна жінка і їх не дуже перевіряли. Сам Павло мав поранення і йому потрібна була медична допомога, тож через блок-пости проїхали більш-менш спокійно», – зізнається закарпатка.
Сам чоловік розповів, що мав осколкове поранення плеча. Будинок, у якому мешкав, стерто з лиця землі. Повертатись йому нікуди.
- Жив один, бо дружина померла від раку сім років тому, а доросла донька живе у Іспанії. Вона, до слова, на 17 років старша за Моніку. Їй 36. Я вже давно маю двох онуків… Мені у лютому буде 60, У місті, в якому пройшла більша частина мого життя, мене більше нічого не тримає… Отже, я радий, що тепер пустив корені на Закарпатті!», - каже Павло.
Спочатку чоловік жив у Запоріжжі, потім - Львові, там йому надали необіхдну медичну допомогу. Згодом йому запропонували переїхати на Закарпаття, адже там з'явилось вільне місце.
Чоловіка каже, що коли вперше побачив Моніку, то подумати, що між ними виникнуть стосунки. Спочатку він ставився до молодшої за себе на 40 років як до доньки.
«Я побачив перед собою дуже молоду дівчину. Вона була відкритою і доброю, накрила для мене царський стіл! Я почувався неймовірно вдячним їй! Про якісь почуття і не думав, бо різниця у віці між нами – 40 років. Їй було 19, а мені – 59. Мене вражало, яка Моніка добра господиня, як із усім вміє майстерно впоратись, адже у неї і робота, і город, і сад, і домашні котики та песики… Та ще й я на голову звалився.
Було трохи незручно, адже вона зразу заявила, що я житиму в неї безкоштовно. Почав допомагати їй у господарстві – лагодити огорожі, збирати врожаї, ремонтувати сантехніку, робити полички для кухні на спеції… Коли вона була заклопотана іншим, готував їсти. Із перших днів так склалося, що ми все робимо разом і дружно, ніколи не конфліктуємо, між нами взагалі не виникає непорозумінь. Такої гармонії в мене у житті ні з ким не було! Поступово почав до дівчини щось відчувати. Та про все вона сказала першою. Я навіть якось не смів думати про кохання… Але наші почуття виявилися взаємними і ми зараз дуже щасливі!», - каже чоловік
Дівчина також розповіла про їхнє кохання:
«Два місяці ми жили як чужі люди… хоча Павло допомагав мені у всьому. Та ставився якось… як батько до доньки… Але потім в одну мить все змінилося. Я сильно посварилася з братом по телефону і він взявся мене заспокоювати. Тоді ми вперше поцілувалися. А далі все пішло-поїхало. Через місяць після цього ми розписалися.
Весілля не робили, просто оформили стосунки. Навіть фото на згадку не маємо! Зараз війна, не до святкувань ні мені, ні Павлові. Але свято на нашій вулиці буде, просто трохи згодом. Коли народиться наш первісток, на якого власне й чекаємо», - каже вона.
На шлюб дівчини із набагато старшим за неї чоловіком друзі відреагували з нерозумінням.
«Мама на мене сердита… навіть на розпис не приїхала. Два місяці ми не спілкувалися. Та стосунки вже почали налагоджуватися. Брат теж не у захваті, але сказав, що то мій вибір і моє життя… Просто просив добре подумати. А от подруги відвернулися.
Спочатку думали, що я батька відшукала і він живе в мене, але потім були і насмішки, мовляв, дідуся собі знайшла. Та я не ображаюся. У житті ніколи й не чекала на багатого принца на білому «Мерседесі». Своїм Павлом дуже задоволена, бо він ніжний, уважний, чуйний та добрий. Вірю, що ми проживемо разом довге і щасливе життя і що все у нас завжди буде гаразд!», – говорить вона.
