Віталій Продун — один із військових 128 бригади Збройних сил, що постраждали від вибуху міни міномету «Молот» під час військових навчань на Рівненському полігоні. Загалом тоді загинули троє та дістали поранень 9 бійців. Віталій внаслідок вибуху отримав осколкові поранення ніг та спини. Зараз мінометник проходить реабілітацію в госпіталі в Миколаєві. Про це повідомляє Громадське.
За словами Віталія, подвійне заряджання міномета «Молот» — як стверджують в Міноборони — не могло стати причиною трагедії на полігоні. Він переконаний, що людського чинника в цій трагедії взагалі бути не могло, бо всі вимоги щодо техніки безпеки були витримані.
А от до слідчого експерименту військової прокуратури та до збору речових доказів вже після вибуху у військового є запитання.
Раніше заступник міністра оборони Ігор Павловський і заявляв, що слідчий експеримент на полігоні встановив — зброя і боєприпаси на час стрільб були технічно справні.
Про те що сталося 6 липня на Рівненському полігоні із перших вуст — в інтерв’ю Громадського із постраждалим бійцем.
Як все сталося?
Вибухова хвиля мене відкинула на три метри. Я пригнувся й закрив вуха. На мені був бронежилет і каска, але вся спина та ноги буди в осколках. Фактично осколки потрапили туди, де не було захисту бронежилета, наприклад, біля ключиці та попереку. Тим не менш, він мене врятував.
Після вибуху я встав і скинув бронежилет, намагався доповзти то на колінах, то, петляючи, в повний зріст. Перше питання: хто залишився живим, кому потрібна допомога? Біля мене лежав комбат — уже мертвий. Він був без бронежилета. Він не міг у ньому бути, бо працював з точними приладами, які мають магнітне відхилення, наприклад бусоль. Він просто не встиг його одягнути. Я коли працюю з бусоллю, теж постійно знімаю та одягаю бронежилет. Коли дали перший залп, командир перелаштував бусоль й перевіряв наводку.
Я дав команду: «Рації до мене». Щойно їх принесли — одразу впав, намагався дійти до машини. Був серйозний біль. Я викликав командира батальйону, він взагалі не зрозумів, що я йому казав. Усі думали, що це навчальна тривога. Передзвонює мій начальник штабу й питає, що сталося. Я сказав, що бачу лише сім поранених, з них — п’ять важкопоранених, інших — не бачу. Викликали медиків.
Поранені надали собі першу медичну допомогу, усі це зробили дуже чітко. Це неправда, що усі були перелякані, навпаки кожен добре знав свою роботу й діяв за алгоритмом. Згодом нас евакуювали, але одного хлопця не довезли — у нього шансів не було. В мене було трохи знеболювального, я собі вколов і товаришу дав.
Чи міг стати причиною вибуху несправний боєприпас?
Не було подвійного заряджання. Його не могло бути, адже три офіцери дивились в один міномет. Згідно з правилами, ми повинні кожен раз перевіряти наявність міни в стволі. Звісно, легше визнати, що там є людський фактор. Ніхто не хоче приймати те, що була проблема з боєприпасами. Чому саме з ними? Бо міна була 1979-го року. Детонатор в ній такого року заборонено використовувати. Чому, коли приїхала комісія, «випадково» зникли дві міни, натомість з'явилися детонатори 1984-го року?
Чому зникли документи командира батареї — акт технічного стану міномета, акт технічного стану боєприпасів, дозволи, допуски та інше? Вони зникли. Залишився лише бойовий наказ, декілька документів та карта, яку я сам малював. Тут залишається дуже багато запитань.
