Їх б’ють, а вони працюють
Згідно даних, наданих поліцією Рівненщини, за п’ять років до них надійшло дев’ятнадцять звернень про те, що кореспондентів ображають. Найцікавіше тут те, що майже усі випадки «спущені на гальма».
І це не залежить від впливовості мас-медіа чи відомості журналіста. Ось деякі з них:
У 2012 році відомій ведучій програми «Ревізор» (Новий канал) Ользі Фреймут забороняли телевізійну зйомку в рівненському кафе «Майдан», яке знаходиться по вулиці Соборній, 338.
Того ж року представники кандидата у народні депутати від «Партії Регіонів» Миколи Сороки з незрозумілих причин не дозволили знімати на камеру журналісту громадського видавництва «Точка опори» зустріч тепер уже екс-нардепа із жителями села Косоричі. Що такого робив або говорив на тій зустрічі колишній почесний ректор НУГП, відомо лише Богу.
Більш неприємний випадок у 2012 році трапився із знімальною групою телеканалу РТБ. На журналіста Валентину Романюк та оператора під час зйомок напали і розбили відеокамеру.
В 2015 році журналісти телеканалу «Рівне 1» в обласному центрі знімали сюжет на подвір’ї будинку за адресою Мірющенка, 32. Матеріал стосувався сім’ї, що потрапила у боргову пастку через «стрибок» долара. Якраз у цей час група молодиків прийшла «виселяти» їх із житла.
У вирі цих подій на оператора телеканалу «Рівне 1» Артема Лаговського напав невідомий. Ця подія набрала великого розголосу. Був навіть пікет небайдужих колег під обласним управлінням МВС із закликом покарати винних.
Цього року невідомі побили знімальну групу телеканалу ICTV. Це трапилося поблизу Зірненського спиртзаводу. На журналістів напали троє невідомих у балаклавах. Двоє нападників переслідували кореспондента, а інший за допомогою газового балончика завдав тілесних ушкоджень оператору, погрожуючи предметом, схожим на вогнепальну зброю.
Це лише вибрані справи із великого переліку. В усіх випадках ніхто не поніс відповідальності. Почути зрозумілі пояснення від правоохоронців про те, у чому причина того, що справи не розслідуються, не вдалося.
Як пояснює ситуацію медіа-юрист ГО «Інститут розвитку регіональної преси» Олександр Бурмагін, раніше це траплялося через недосконале законодавство, яке рік тому значно «поправили».
«Можна сказати, що протягом 2015-2016 років законодавство (з цього питання) було значно покращене. У 2015-му до Кримінального кодексу України додали статтю 345-1 «Погроза або насильство щодо журналіста», у лютому 2016-го виклали у новій редакції статтю 171 КК «Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів». Якщо раніше неефективне застосування статті 171 спостерігалось, в т.ч. через розмиті визначення та ознаки злочину, то на сьогодні ці дві статті достатньо чітко передбачають за що слід застосовувати карну відповідальність. Дехто з експертів навіть вважає, що аж занадто багато включили в ці статті. Адже, наприклад, за ст.171 формально можна говорити про кримінальну відповідальність за протиправну відмову в наданні інформації на запит, а за 345-1 КК - за усну погрозу застосувати силу в бік журналіста.
За старим законодавством було декілька складових подібного стану речей. З одного боку - це були нечіткі норми статті 171 КК (345-1 ще не було). З іншого - не вистачало вмінь та навичок у слідчих в застосуванні такого непростого для них складу злочину. Також можна стверджувати, що не було жорсткого контролю за цими справами з боку керівництва МВС. В більшості випадків слідчі просто не знали, «що з цим робити», тому їм простіше було перекваліфікувати діяння у хуліганство або інший, дотичний склад злочину, або закрити взагалі справу. Зараз питання з «плямами» у законодавстві вирішено, і відсутність позитивних змін в ефективному розслідуванні справ проти журналістів буде свідчити про прямий саботаж з боку правоохоронної системи».
Не сподіваються на закон
Самі журналісти переконують, що в небезпечних ситуаціях вони можуть сподіватися лише на себе, адже допомоги не дочекаєшся ні від поліцейських, ні від прокуратури.