У свої 26 років рівняни Люба Дубровик та Олексій Грицюк побували у понад 40-ка країнах. Саме з подорожами вони вирішили пов’язати улюблене заняття – танці.
Люба розпочала танцювати у 12 років у міському Палаці дітей і молоді. Там познайомилась зі своїм партнером Олексієм. З 16-ти років вони почали зустрічатись, а вже у 18 поїхали працювати за кордон, у танцювальне шоу на контрактній основі. Маленькими кроками вони дійшли від виступів у готелях Туреччини до круїзних лайнерів Великобританії.
Як двом рівнянам це вдалось – Люба Дубровик розповіла журналістам «Рівне Медіа».
«Почала я вчитись танцювати у ПДМі, там і познайомилась із Олексієм. У ПДМі ми танцювали до вступу в університет, почали зустрічатись і вирішили надалі продовжувати танцювальну кар’єру разом, тільки вже не в Україні, а за кордоном. Перший наш контракт був в Туреччині, місто Анталія. Вступивши на заочну форму навчання в МЕГУ і дочекавшись повноліття, одразу вирішили їхати. Пропрацювавши в шоу 2 роки, повернулись в Україну і продовжили розвивати танцювальну кар’єру.
За декілька місяців ми успішно пройшли кастинг в Південну Корею. Отримавши контракт в жовтні, вже в лютому ми спакували валізи і полетіли в Сеул».
- Чим відрізнялась Ваша робота у Туреччині та Південній Кореї?
«У Південній Кореї ми працювали в тематичному парку під назвою «EVERLAND». Програма була дуже різноманітна: танцювальні паради, шоу на сцені, різні мюзикли, тощо. Контракт тривав 6 місяців. По закінченню повернулись в Україну і все-таки вирішили розвиватись у сфері бальних танців, так як в парку був більший акцент на сучасну хореографію. Завжди мали мрію потрапити на круїзний лайнер, тому наступна ціль була саме такою».
- Як вперше опинились на круїзному лайнері?
«Після Південної Кореї повернулись в рідне місто Рівне: працювали, розвивались. Почали активно займатись із новими тренерами Олександром та Оленою Казатинськими у клубі «Platinum».
Паралельно займались пошуками кастингів на круїзні лайнери. Наш перший живий відбір відбувся у Києві і вже за деякий час ми отримали контракт на абсолютно новий азійський лайнер. Це і був наш перший контракт на судні. Ми працювали на компанію Genting Dream, World Dream на лайнері із п’ятьма тисячами пасажирів та двома тисячами персоналу.
Спочатку було незвично і незрозуміло, як все працює, як ця тонна металу рухається, як ми себе будемо почувати… Але коли трішки там побули, зрозуміли цю систему, поспілкувались із людьми, які вже працювали, то стало простіше. Тривалість цього контракту була 7 місяців. Ми завершили в травні 2018».
- З якими труднощами стикались на кораблі?
«Спочатку найважчою була постійна зміна часових поясів, особливо під час тренувального періоду. Після того, як почалося шоу, стало спокійніше, бо ми мали графік, знали, коли і що будемо виконувати.
З хитавицею з самого початку теж було не просто – я її недолюблювала. Зараз вже набагато краще, але танцювати, звичайно, некомфортно.
Менталітет на азійському лайнері теж важко було сприймати. Вони трішки інші і відношення до роботи та до персоналу в них дуже своєрідне, тому часто виникало багато питань».
- Як склалось ваше життя після Азії? Де працюєте зараз?
«Ми повернулись у травні 2018. Почали шукати варіанти круїзних компаній, але вже в Європі. Британській компанії Cunard, на яку ми зараз працюємо, терміново потрібна була пара, тому ми швидко зібрались і поїхали на заміну. У 2019 вони знову звернулись до нас задля заміни на короткий період часу, але після повернення ми вирішили, що хотіли б працювати із ними на постійній основі.
Ми успішно пройшли співбесіду без посередників та агентів і вже в 2020-му році, перед пандемією, поїхали на перший довготривалий контракт із компанією Cunard. Це був березень. Саме перед пандемією. Cівши на лайнер 6-го числа в Сіднеї, Австралія, вже 16-го весь світ закрився на локдаун. Майже всіх пасажирів в ті дати відправили додому: залишилось десь 200 гостей і весь екіпаж. Ми взяли курс на домашній порт Саутгемптон, Англія. По приїзду всі пасажири та британський персонал відправився додому, також громадяни США та персонал із Австралії полетіли в свої країни, але європейці залишились на судні, рейсів по Європі майже не було. Це було десь у середині квітня. Ми проводили час із користю: працювали, танцювали, вчились. Коронавірусу на лайнері не було. В середині травня 2020-го року ми приїхали додому. І тут були до червня 2021-го року».
- Які у вас обов’язки на кораблі?
«Ми є танцювальними інструкторами: проводимо групові та індивідуальні заняття по спортивно-бальних танцях, виступаємо зі своїм шоу. День моря повністю робочий, але коли ми стоїмо в порту, то самі варіюємо свій графік. На тематичному або Гала-вечорі ми виступаємо, даємо своє шоу.
Окрім танців, у нас ще є обов’язки, які дає менеджер. Як частина команди, ми відповідаємо за правильне функціонування “entertainment” департаменту: офісна робота, допомога іншим членам команди, робота із запрошеними артистами. Також ми входимо до офіцерського складу, тому маємо обов’язки по безпеці. Кожні два тижні на кораблі проводяться навчання, де присутність обов’язкова. Ще в кожного є свій ротаційний день чергування на борту, коли в порту ти повинен залишатися на судні та виконувати обов’язки закріплені за позицією ».
- Часто зустрічаєте українців на лайнерах? Чи звикли вже до спілкування англійською?
«На нашому лайнері небагато українців. Наша бальна пара, музиканти в оркестрах, тріо скрипачок, декілька людей в казино та на барі - це на всю компанію.
Але це все дуже індивідуально. На італійських чи американських суднах набагато більше українців, в Азії наших артистів теж дуже багато.
Все на лайнері лише англійською. Я в ліцеї навчалась, у класі із поглибленим вивченням англійської, тому мені було спочатку набагато легше, але все рівно відчувала, що словникового запасу не вистачало. Потім ще сама займалась: фільми, серіали, розмовна мова, граматика… Спочатку на групових заняттях було страшно говорити перед носіями мови, але з часом я стала проводити різні масові заходи та координувати події. Тепер почуваю себе дуже впевнено та вільно спілкуюсь англійською».
- Розкажіть про життя на лайнері - чим займаються пасажири?
«Є люди, які спеціально бронюють круїз, щоб позайматися з нами. Вони підлаштовують свій графік під нашу ротацію на одному із трьох кораблів і приїжджають до нас. Це наші клієнти і їдуть вони саме танцювати.
Але взагалі, в нас надзвичайно насичена програма. Багато людей запрошують, щоб давати лекції: працівники королівської сім’ї, люди НАСА, відомі діячі Британії, телезірки, військові тощо.
Так само вони відпочивають біля басейн чи у спа. Відвідують різні спортивні заходи, лотереї, інтелектуальні ігри. Мають можливість слухати живу музику у різних куточках корабля, відвідувати різні ресторани та вечірні шоу, використовувати бальну залу для танців під оркестр».
- Ви працювали на різних лайнерах, у чому суттєва відмінність? Чи впливало місцезнаходження ставлення до вас?
«Коли ми працювали на азійському кораблі, ми не знали так детально програму. Нас не допускали до цього. Ми працювали виключно в шоу. А тут, на британському, день дуже різноманітний. Шоу ми самі собі ставимо, костюми у нас власні, ми їх самі шиємо. Музику також підбираємо самі. Можемо змінювати шоу в залежності від стану хитавиці. Нам, як професіоналам, дуже довіряють».
- Як працювати з карантинними обмеженнями? Пандемія вплинула на роботу на лайнерах?
«Коли ми тільки зайшли на корабель, нас багато в чому обмежили, ми були в масках 24/7, не могли виходити в портах, всю роботу виконували слідуючи міжнародним ковідним протоколам, але з кожним місяцем ставало легше і легше».
- Як проводите час у Рівному? Чи сумуєте за корабельним життям?
«Перебуваючи в Україні ми виступаємо на турнірах, бо це дуже хороший поштовх вперед. І відчуття інші, і нервова система по-іншому працює. Минулого року в нас було найбільше турнірів.
Ми виграли Кубок України та стали Чемпіонами країни у латино-американській програмі, а також були призерами багатьох престижних змагань.
Також займаємось з дітками та дорослими в школі спортивно-бального танцю PLATINUM. Самі активно розвиваємось та займаємось зі своїми педагогами. Готуємо нові танцювальні номери на лайнер та відшиваємо відповідні костюми.
Чи сумуємо за кораблем? Звичайно, що сумуємо, адже це такий кайф їсти ввечері тапас у Валенсії, а наступного дня насолоджуватись Колізеєм у Римі. Але в нас тут є чим зайнятись, тим більше в Україні ми знаходимось менше, як на лайнері, а зробити треба багато. Я стараюсь розмежовувати. Головне, побачити всіх рідних вдома, вирішити всі справи і можна повертатись».
- Коли плануєте повертатись на корабель? Чи відомо, куди далі будете пливти?
«У нас трудовий договір із компанією. Чотири місяці працюємо, два вдома. Наступний контракт має бути весною. Маршрут залежить від лайнера, на який потрапимо. В компанії їх три.
Зазвичай, круїзи від 10 до 14 днів. Це і Європа, і Америка, і Азія. Ми побували в більш як 40-ка країнах, тому світу вже трішки побачили».
Олеся БОРОВЕЦЬ.