Поліцейська Оксана Юрченко розповідає про ветерана УПА, який загубився.
"Звичайний робочий день. Я вбігла в їдальню і побачила як дівчата з ложечки годують дідуся. Добрі люди привезли невідомого чоловіка до УПП, бо переживали, щоб на нього не наїхало авто на дорозі.
Хтось здогадався, що дідусь голодний. Він не піднімав догори очей. Ніяковів і ....їв з неймовірною пожадливістю. Наша Люда метушилась на кухні в пошуках ще чогось смачненького.
- Морозиво будете?
- Ні, дякую
- Коли ви їли останній раз морозиво?
Дідусь мовчав і я побачила як він дивився на той ріжок і як в Люди покотились сльози...
Пізніше з'ясувалось що в Рівному дідусь блукав з вівторка (!!!) . Він приїхав в наше місто до друга. В торбинці нехитрі гостинці - хлібина, консерва і пральний порошок (купив, щоб попрати собі речі). З документів затерте посвідчення ветерана ОУН-УПА з нерозбірливим прізвищем.
Потім дзвінки в сільські ради, поліцію, паспортні столи двох областей. Дідусь сказав, що він з Волині.
Нарешті пошуки дали свій результат. Сільський голова зв'язав з дочкою і та підтвердила, що то її батько. Іванна Бояківськаа та Таня Ятчукпомчали дідуся додому.
Неймовірно ввічливий, навіть галантний, скромний, з натрудженими руками і винуватими очима ( бідолаха переживав, що забирає час таких поважних людей) він довго стоятиме в очах з тим клуночком.
- Іванко, правда ти ще до нього приїдеш?
- Звісно, там ще купа дітей".
