Скрипалька з Маріуполя Наталія Ляшенко разом із сім'єю переїхала до Рівного.
У своєму місті вона викладала у музичному коледжі та працювала у філармонії. Жінка реалізовувала власні проекти та допомагала у проведенні конкурсів, фестивалів. Проте усім планам завадила війна.
Про це повідомляє Рівненська ОВА.
Її родина змогла виїхати якраз напередодні авіаудару по Маріупольському драмтеатру. Зрештою, вони дісталися до Рівного. Серед небагатьох речей, які вивезла жінка, була скрипка. Тепер Наталія Ляшенко знову грає. У неї були виступи і в Німеччині, і в Польщі, і в Українських містах. Усе для того, щоб нагадати про Маріупольську камерну філармонію і підтримати ЗСУ.
Сім’я Наталії Ляшенко відчула на собі війну фактично відразу, бо перші «прильоти» і пожежі були якраз неподалік їх будинку. Тож вона і чоловік швидко зібралися і поїхали до родичів у центр міста. Вони думали, що ще зможуть повернутися, тож багато речей не брали. Але скрипку пані Наталія таки поклала.
«Квартира родичів була в центрі, біля драмтеатру. Ми все чекали, що стане легше, але ситуація навпаки погіршувалась. Кільце звужувалося і звужувалося. Обстріли були постійними. І авіація, і артилерія… І вдень, і вночі… Навіть 10 хвилин тиші вже були незвичними, - згадує жінка. – У нас зникло, світло, вода, а потім і газ. Ми виходили на світанку в пошуках води. В гаражі були дрова і мангал, тож під обстрілами добиралися туди, щоб була можливість розкласти багаття. Ховалися в укритті під будинком. І був стан якогось оніміння…»
А потім в один із під’їздів поверхівки «прилетіло». Будинок фактично розколовся. Чоловік пані Наталії, який час від часу виходив із укриття, повернувшись, сказав, що треба їхати.
«Було дуже страшно, залишати укриття не хотілося. «Зелених коридорів» насправді не було, машини, які намагалися прорватися, потрапляли під обстріли, люди гинули. Але чоловік переконував, що варто ризикнути, що люди, які вирушили напередодні, таки виїхали, що залишатися ще більш небезпечно. І ми наважилися. Це було 15 березня. У машину сіли ми з чоловіком, його мама та сестра. Вискочили під обстрілами. Їхали набережною, понад морем. Тоді це ще було можливо».
А коли виїхали за місто, побачили безліч машин. Далі рухалися колоною, в якій було майже 3000 авто. Просувалися дуже повільно. Все хотіли дістатися до українських військових. Але були лише ворожі блок-пости. Там перевіряли телефони, документи, речі. Було моторошно. Перший український блок-пост стояв за 20 кілометрів до Запоріжжя. Їх зустріли, скерували до табору для маріупольців. Але тоді і в Запоріжжі було небезпечно. Тож родина пані Наталії вирішила їхати до Дніпра.
«Там були родичі і помешкання, а це можливість перевести дух, - пояснює жінка. – Ми думали, що лиш переночуємо, але залишилися на днів десять. А потім знову вирушили в дорогу».
На той час син пані Наталії, який навчається в Національній музичній академії в Києві, приїхав із друзями в Рівне. Тут вони вже волонтерили, будували блок-пости і зустрічали родичів.
«Коли ми вже під’їжджали до Рівненщини, я відзначила, що люди підготувалися, укріплення набудували. Виникло відчуття якоїсь безпеки», - ділиться пані Наталія.
Чоловік приєднався до сина, а жінок вирішили відправити в Німеччину – до родичів. Наталія Ляшенко каже, що спочатку їхати не хотіла, але рідні дуже наполягали.
«Ми під'їхали до кордону Словаччини. Тоді я вперше з часу війни взяла в руки скрипку – їхні прикордонники попросили зіграти, - пояснює жінка. – Я виконала Гімн України. До речі, наші прикордонники просили поділитися пережитим – збирали свідчення для міжнародного суду».
Потім Наталія Ляшенко грала в Концертхаусі в Берліні. Музиканти виконували твори українських композиторів. Це був концерт на підтримку ЗСУ. А коли жінка повернулася в Рівне – взяла участь у ще одному музичному проєкті.
«Річ у тім, що наша філармонія проводила фестиваль «Mariupol classic». Він став міжнародним, адже тут виступали виконавці з інших країн. Фестиваль відбувався 4 роки поспіль. І цьогоріч теж вирішили його провести, однак в іншому форматі. Якщо раніше музиканти з різних міст приїжджали до нас, то цього разу ми вирішили поїхати до них, - пояснює скрипалька. – У такий спосіб хотіли нагадати про Маріупольську філармонію, про те, що ми живі, що працюємо, що віримо у звільнення нашого рідного міста».
Музиканти Маріупольської філармонії зібралися у Львові – хто приїхав із Полтави, хто з Кременчука, хто з Новоград-Волинського, хто з Рівного. Загалом зібралося 4 виконавці та диригент. Вони їхали у турне і готували спільні виступи з оркестрами інших міст.
Перший концерт вони відіграли у польському Гданську разом із академічним камерним оркестром «Віртуози Львова». Річ у тім, що з цим колективом дружать давно. А Гданськ є містом-побратимом Маріуполя. Потім був виступ у Львові. Далі - Івано-Франківськ, Вінниця, Київ і спільні виступи з оркестрами цих міст. Репертуар дещо відрізнявся. Але на всіх концертах грали реквієм «Пам’яті Маріуполя» українського композитора Золтана Алмаші. І це щоразу було дуже проникливо та емоційно.
"Розумію, що йде війна. І зараз наче й не до музики. Але під час цього турне було дуже явне відчуття, що людям це потрібно, - розповідає пані Наталія. - Це сильний емоційний заряд. Це момент спілкування. Це спосіб підтримки і можливість дати відчути, що ти – не один".
