Голкіпер рівненського Вереса Богдан Когут в інтерв’ю виданню Футбол 24 розповів про свій сейв у першому матчі з Епіцентром, досвід виступів у Криму та очікування від майбутнього протистояння зі своїм колишнім клубом - львівськими Карпатами.
– Богдане, минуло декілька днів з моменту збереження прописки в УПЛ. Чи відійшли від ейфорії? Як відсвяткувала команда?
– Команда збиралася на мінімальний бенкет. Але особливих сил та емоцій, насправді, вже не було. Втомилися, бо кожна гра – як фінал. Посиділи трохи колективом і роз’їхалися.
– Коли було важче – зараз з Епіцентром, чи минулого року проти запорізького Металурга?
– Було важко і минулого року, і зараз. Металургу ми програли - 0:1, тепер зіграли - 1:1. Усе вирішували домашні ігри, де Верес переконливо переміг що Запоріжжя, що Епіцентр. На мою думку, ми їм шансів не дали. Це завдяки нашим уболівальникам. Усі бачили, скільки людей прийшло. Велика їм подяка за відчутну підтримку.
– У Києві при рахунку - 0:1 на користь суперника Ви здійснили божевільний сейв. Порятунок сезону?
– За моїми відчуттями – це сейв не сезону, а всієї моєї кар’єри. Багато хороших сейвів зробив, але цей найкращий. Він іноді вдавався мені на тренуваннях, але у грі вперше. До того ж, мав величезне значення – на кону стояло збереження прописки. Дякувати Богу, що він відбувся і допоміг команді.
– Багато важливих голів на фініші сезону забив Микола Гайдучик. Чи подякували йому хлопці?
– Микола – молодець. Людина плідно працює, старається, переживає. Він – місцевий, любить цей клуб. І Бог його винагородив кількома голами наприкінці сезону.
– Як ви оцінюєте цей сезон для Вереса? Що вдалося, а що – ні? Де недобрали важливих очок?
– Ми знову боролися за виживання, тому цей сезон навряд можна занести в актив. Це буде неправильно. Думаю, потрібно ставити вищі цілі і боротися за кращі позиції. Вважаю, з теперішнім тренерським штабом – це реально. Якщо зараз точково підсилимося – Верес буде набагато сильнішим. Як показав весняний футбол – команда вже змінилася.
– Що змінив Олег Шандрук, який прийшов після Лавриненка?
– Насправді, не хотілося б порівнювати Лавриненка. Він теж гарно працював, мав своє бачення, але десь йому щось не вдалося. Щодо Шандрука, то він сам – із Рівного. Це дуже важливо, тому що за цю команду переживає, він нею горить. Я б хотів відзначити не тільки його, а й весь тренерський штаб – молоді спеціалісти, які також горіли командою. Вони дали Вересу енергію, дали заряд емоцій. Не тільки я, а й вболівальники відзначають, що команда почала зовсім по-іншому грати.
– Ще раніше на чолі команди стояв Юрій Вірт, знаменитий у минулому голкіпер. Це плюс, коли головний тренер належить до того ж ремесла, що й Ви?
– Юрій Вірт – улюблений тренер. Він – великий молодець. Я йому хочу побажати успіхів і висловити вдячність, адже Верес, команду Другої ліги, він підняв в УПЛ. До слова, хоч Юрій Миколайович і голкіпер у минулому, до воротарів він не пхався, не залазив у воротарські нюанси. Керував усією командою. Мені подобалося.
– Після повномасштабного вторгнення була інформація, що Вас хотів запросити румунський клуб. Який і чому не склалося?
– Це Конкордія була. Виходили на мене. Але на той момент такі події в Бучі сталися, після яких я не уявляв, як далі у футбол грати. Пропозицію відкинув і перечекав до літа. Як час показав, рішення було правильним. Не шкодую про нього. Верес залишився, а футбол відродився в Україні. Дякувати Богу, що ми граємо на нашій землі.
– Без футболу Ви часу не гаяли – взяли автомат у руки і проходили військову підготовку. Були готові зустріти ворога вогнем?
– Я був готовий. На той момент дружина з дітьми поїхала до Польщі. Я теж міг виїхати, адже дітей у мене троє. Проте вирішив залишитись і пішов на підготовку. Це була моя принципова позиція. Хто знав, як воно далі буде? Навчився користуватись автоматом, освоїв всілякі базові навички. Залишився у Львові і чекав. Добре, що наші Збройні сили зупинили їх. Не можу сказати, що все минуло. Країна бореться, країна воює. Маю надію на перемогу України.
.jpg)
– У Вас насичена кар’єра, хоча виступати в еліті нашого футболу ви почали у віці "за тридцять". Найкращий період для голкіпера?
– Після тридцяти по-іншому все аналізуєш, інакше приймаєш поразки, пропущені голи. Особисто я зараз точно почуваюсь краще і впевненіше, ніж у 20-25 років. Відповідно, легше грати.
А щодо пізнього дебюту у Прем’єр-лізі… Напевно, мені в кар’єрі десь не щастило. Якби потрапив до УПЛ у 25 років, то, можливо, змінював би команди серед еліти, а не Першої ліги. Десь тільки з’явилася перспектива УПЛ – і знову в Першій лізі "варишся". Але ні про що не шкодую. Дякую Богові за те, що маю.
– У Вересі, Буковині, можливо ще десь вам довіряли капітанську пов’язку. Хто зі знаменитих капітанів був взірцем?
– Не можу сказати, що в мене був чіткий зразок. Але мені завжди імпонувало, як поводився Шовковський. Я ріс на його футболі змалку. Переживав за його кар’єру, переймався невдачами, радів успіхам. Усе пропускав крізь себе. Імпонував мені і як капітан, і як людина.
– Ви – жорсткий капітан?
– Треба у хлопців запитати. Думаю, що я досить дипломатичний. Але – збоку видніше.
– У якому клубі вам було найкраще, а в якому – найгірше?
– Чесно кажучи, я все життя хотів грати у Карпатах. Я вихованець цього клубу, закінчив карпатівську школу, пройшов дубль. Тож мріяв повернутися в Карпати. Усе перепробував, навіть визнавався найкращим воротарем Першої ліги, закидав туди вудочки, але щось не виходило. Відпустило лише тоді, коли потрапив у Верес. Тому підсумую: Верес, Карпати і Буковина – три мої найулюбленіші клуби.
А де було найгірше? Мабуть, Зоря Бєльці. Я поїхав у Молдову, але нам ніяк не могли оформити документи, щоб заявити. Просидів там пів року, не зіграв жодного матчу. Зрештою, нас "попросили": "Ви не можете перебувати в Молдові, треба покинути країну". Вперлися у якісь їхні бюрократичні моменти. Така собі історія.
– Ще до Молдови у Вашій кар’єрі був Севастополь. Чи вказувало щось на небезпеку, яка наближалася, і чи пахло в повітрі "рускім міром"?
– Севастополь – надзвичайно гарне місто. Тому дуже шкода, що ми втратили Крим. Я виступав за Севастополь у 2011-12 роках і можу сказати, що на той момент Україною там не те що не пахло, а її взагалі не було. Якщо у Сімферополі ще були якісь вивіски, назви вулиць українською, то приїхавши у Севастополь, ти потрапляв у абсолютно чуже середовище.
Йду з дружиною по супермаркету, розмовляємо українською, а на нас дивляться, як на якихось диваків. Не було нічого українського. Це провина нашої влади – потрібно було українізувати Крим набагато скоріше. Нам наказували співати "Севастополь-Севастополь – гордость рускіх моряков". Яких рускіх, бл**ь? – думаю собі, я зі Львова! А президент клубу змушує співати.
– Красільніков.
– Так. Друга команда грає, а він: "Співайте гімн". Минув час – і ми бачимо, до чого це привело. Не слідкую за ним, але десь читав, що він там залишився. Одіозна фігура.
– У новому сезоні нас очікують матчі між Вересом та Карпатами в УПЛ. Для Вас це будуть особливі поєдинки?
– Я б не сказав, що особливі. Ми ось сиділи з Дімою Кльоцом, який довго за Карпати виступав. "Класно буде на Україні проти Карпат зіграти!" – кажу йому. Він погодився. Ми цього дуже чекаємо. Просто хочеться зіграти в такому матчі, у такій атмосфері і з львівськими уболівальниками.
