Доктор політичних наук та професор Рівненського державного гуманітарного університету - Максим Гон з перших днів повномасштабної війни пішов добровольцем у Збройні Сили України. Як викладач адаптувався до життя на війні розповідає Суспільне.
- Чому доктор наук пішов у ЗСУ?
Коли розпочалася війна, для мене не було предметом роздумів, з'являтися у військкомат чи ні, оскільки я не одноразово розповідав студентам про поняття громадянськості, громадянської відповідальності і я зробив той крок, який зробили десятки, сотні тисяч чоловіків та жінок. І те, що ми робимо тепер — закономірно. Ми відстоюємо ті ідеали, завдяки яким має розвиватися українська держава та нація.
– Чи складно було адаптуватися до армійського життя?
Безперечно, це два різних життя. Армійські будні не дають зайвого часу для роздумів. Життя, до якого я звик до війни, принципово відрізняється від того життя, в якому я перебуваю вже понад сім місяців. Передусім – це певний психологічний дискомфорт, адже зона бойових дій – це зовсім не бібліотека і не архів, і тут не робочий стіл і не комп'ютер. Це також повільне звикання до побутових незручностей, оскільки наприкінці весни було і холодно, не вистачало їжі, питної води. У багатьох населених пунктах тут вода жовто-коричневого кольору і солонувата на смак, її не можна вживати. Ці всі реалії давали зайвий привід, що життя докорінно змінилося.
– Чим займаєтесь у ЗСУ?
Із зрозумілих причин я не можу розповідати про те, чим займаюся у ЗСУ, але скажу, що служу не за тією спеціальністю, яку здобув у збройних силах у 80-х роках. Тоді я був мінометником і призивався як мінометник, але мене швидко списали з артилерії через те, що перед тим, як подивитися у приціл, я мушу одягти окуляри.Зараз я виконую роботу, яка не пов'язана з артилерійськими військами, але вона цікава, корисна для ЗСУ.
– Що спільного між Другою світовою та цією війною?
Певні паралелі, безперечно, є. Йдеться про розв'язання війни тоталітарним режимом. Сучасна Росія уособлює собою типовий тоталітарний режим. Друге – це підміна понять. Називати українців фашистами смішно, оскільки ознаки фашизму якраз притаманні саме Росії. Тут так само обрали жертву. В часи Другої світової жертвою були євреї, тут – українська політична нація.
– Про що мрієте після перемоги?
Мені буде достатньо повернутися до своєї роботи і я внутрішньо не хотів би бути якимсь моралізатором, адже інколи, засинаючи, я уявляю себе в аудиторії чи на якихось зборах і думаю над тим, що я скажу своїм студентам.