Сергій на позивний “Шаман” з перших днів повномасштабного вторгнення зрозумів, що має боронити свій дім і свою сім’ю. Тож не роздумуючи долучився до формування ДФТГ (добровольчого формування громади) в рідній Рафалівці.
“Робили все для оборони краю, окопи копали довкола селища. З часом якось я став заступником командира формування. Сам вчився через інтернет, потім виїжджали на полігон і там ці знання передавав іншим. Вчив поводженню зі зброєю, стійки, стрільби й тому подібне”, – пригадує військовослужбовець.
Але й цього йому було замало. Розумів, що може приносити ще більше користі, тож пішов на курси пілотів дронів:
“З'явилася в інтернеті школа для пілотів. Я туди подзвонив, записався. Обійшлося це в 10 тисяч з власної кишені. ДФТГ же не фінансувалося. Ми за участь нічого не отримували, крім знань. Оце тільки виносили з хати на все це. Але ж діло не в грошах зовсім”.
Важливо, що в усіх цих починаннях чоловіка підтримувала дружина. Не відмовляла вона його й тоді, коли Сергій вирішив, що вичерпав себе в ДФТГ і треба рухатися далі. Відтак націлився йти в рівненську тероборону в нещодавно створену роту ударних безпілотних авіаційних комплексів (РУБАК) “Серафими”.
“Зустрівся з командиром роти. Навіть не пам'ятаю цієї співбесіди, бо якось так все швидко відбулося. Пам'ятаю, що то була п'ятниця, а вже в понеділок в ТЦК. Там вже знали, що я таки прийду на ВЛК і все було готово”, – розповідає захисник.
Далі пройшов базову загальновійськову підготовку, потренувався з побратимами й за пару місяців поїхав на ротацію.
За час служби “Шаман” побував вже на кількох напрямках і потрапляв у дуже різні ситуації:
“Якось на Запорізькому напрямку в перший же мій вихід по нашому окопу прилетіло три 120 мм міни. Перша трошки далі, друга ближче, а третя потрапила прямо там, де вхід в бліндаж. Нас там вісім чоловік було. І стінка просто на нас завалилася. На щастя, всі вибралися живими”.
Воїн не приховує, що усім тоді було страшно. Каже, що страх – це те, що допомагає на війні залишатися живими. І його точно не варто приховувати. Без страху довго не протягнеш.
Але не страхом єдиним. Бувають на війні й моменти радості:
“Буває висиш дрончиком, арту наводиш, і від цього мандражу аж шерсть на хребті піднімається. А як в той ворожий бліндажик чи куди там попадає, то це як збірна України гол забиває. Це кайф”.
Сергій запевняє, що не було жодного разу, аби він пошкодував про свій вибір піти на службу. Однак, часом і мріє про цивільне життя.
“Бо ж треба бачити ціль. І звісно ж треба будувати плани. Вони ж тебе тримають на плаву. Навіть якщо вони не завжди виходять, але ж ти щось плануєш і це мотивує рухатись далі”, – ділиться військовослужбовець.
Однак, аби дістатися перемоги, потрібна єдність. Щоб усі тим чи іншим чином долучалися до цього. І звісно ж, долучалися до Сил Оборони. І варто розуміти, що в війську є безліч і небойових спеціальностей, зокрема в їхній роті потребують людей, які вміють ремонтувати та модифіковувати дрони.
Але “Шаман” радить усім готуватися завчасно. Перш за все важливо бути готовим морально:
“Треба себе налаштовувати, що це війна, і це точно не зона комфорту. А ще треба пам'ятати, що ти будеш плечем побратима. Тому варто і трішки спортом зайнятися, щоб потім було легше”.
Комфорту може й не вистачає, а от попоїсти в війську можна смачно:
“Мені подобається, як нас годують. Смачно. Особливо червоний борщ – такий як вдома”.
Охочі покуштувати цього борщу можуть долучатися до “Серафимів”. Усі деталі можна з’ясувати в рекрутера за номером телефону: +380 50 167 6488