У селі Біловіж, що в Рокитнівській громаді, живе до десятка бортників і є капище часів князя Ігоря. Дуже унікальне і самобутнє село, подекуди навіть містичне.
На своїй сторінці у Фейсбуці письменниця та дослідниця традицій Полісся Ірина Рачковська-Баковецька розповідає, що на деревах, що ростуть на кладовищах вздовж дороги у напрямку Рокитне-Біловіж висять величезні борті (вулики-довбанки) - їх розміщують тут через те, що ці дерева ніхто "не турбує", нема шуму, руху, зайвих звуків. У місцевих дворах теж стоять борті - місцеві чоловіки активно розвивають цю древню традицію, що пов'язана з диким медом - екологічно чистим, лікувальним.
"В кінці села, за кладовищем живе дід Юхим - Павлушенко Юхим Спиридонович, 1942 р.н., уродженець села Біловіж із внуком Вадимом, який переїхав до дідуся зі Сходу з початком повномасштабного вторгнення. Хлопець швидко перейняв дідове ремесло і активно допомагає старенькому із бджолами, веде блог про бортництво. У діда Юхима більше 20 бортних вуликів, кілька лишилося ще від діда, який передав справу свому сину, а син вже навчив Юхима і так від покоління до покоління", - зазначає дослідниця.
Бортництвом цікавляться і молоді хлопці із села - приходять додому до діда і Вадима, допомагають зі збором меду.
За словами пані Ірини, старенький погано чує, але охоче поділився секретами свого ремесла, дуже любить жартувати. Знає приказки - "До Миколи - то не пчоли", відповідно і мед не той. Володіє вмінням виготовлення "жені" (шкіряний підйомник-інвентар для збору меду), але каже, що "зараз є яка-хоч проволка, або в сусида брав, алє, вона не така добра, як моя була". Показав борть свого діда, якій далеко за сто років - її не використовує, а зберігає як пам'ять про діда і батька.
Познайомилася у селі Ірина Рачковська-Баковецька і з науковицею, дослідницею, історикинею та опікункою магічного місця - біловіжського капища часів Київської Русі (Біловіж, Тризна - навколишня місцевість є дотична до історії князя Ігоря - безпосередньо його смерті) Валентиною Давидюк.
"Дорога до капища непроста - через вузенькі стежечки і місточки над болотами. Саме місце досить розчищене, акуратне, величезні камені розміщені у відповідному порядку, відстань між ними однакова, з деяких уже проросли дерева, а деякі... покрали місцеві жителі на фундамент новобудов. Проте, як зазначила дослідниця, "ми ж у селі всі про всіх знаємо, і які жахливі історії тих сімей, які збудували свої хати на камінні із жертовника..." Пані Валентина неодноразово звертається до земляків не чіпати, не руйнувати, не знищувати історичне місце - якщо вже не через його релігійне значення, то хоча б через унікальну "родзинку" краю, яка має історичну цінність нашого народу", - ділиться у мережі дослідниця традицій Полісся.
