Олексій на позивний “Мародер” із перших днів повномасштабного вторгнення був у пеклі війни. Він брав участь у боях за Київщину, звільняв Чернігівську область, потім були Донеччина, Запорізький напрямок і Харківщина. Чоловікові - 30, але важких історій має вже на ціле життя.
Історію бійця оприлюдинили у пресслужбі 104-ї бригади ТрО ЗСУ Рівненщини.
“Я вирішив підписати контракт напередодні повномасштабки, в січні 22-го. Багато друзів і знайомих казали, що війна неминуча. Дослухавшись, прийняв рішення підписати контракт і пішов в 104 бригаду ТрО у Костопільський батальйон. Тому що воно логічно і правильно захищати той край, де ти живеш, де знаєш місцевість і всі стежки. Вдома і стіни допомагають”, – пояснює своє рішення піти в тероборону боєць 59-ого батальйону.
Але початок вторгнення чоловіка застав за межами рідної Костопільщини та навіть рідної області. Його відрядили на навчання в “Десну”:
“Коли це все почалося, то нас прикомандирували до бойового загону. Ми з хлопцями зачищали від окупантів околиці Чернігова і інших населених пунктів. А з кінця березня вже працювали під Києвом”.
Коли ворога відкинули з цих регіонів, то “Мародера” відпустили назад у батальйон. Дорогою він ще вирішив навідатися в селище Димер на Київщині, де колись допомагав будувати церкву. Йому було цікаво чи доробили її, бо там залишилося лише пошпаклювати й оформити іконостас.
“Але результату так і не побачив. Від церкви лишилися тільки руїни й поруч три хрести, під яким поховали вбиту сім’ю священника. Росіяни по храму працювали з танка. Тепер ні церкви, ні хати, ні священника”, – із болем згадує воїн.
На всіх наступних напрямках Олексій уже працював зі своїм батальйоном. Доводилося виконувати різну роботу: і сидіти в окопах, і збивати дрони довкола спостережного пункту, і вивозити побратимів.
“Зараз через пережите маю повний букет проблем: свист у вухах після контузії, тремор і купа всього, але коли згадую скількох хлопців витягнув, то розумію, що моє рішення підписати контракт було недаремним. І дуже допомагає, що мене дружина підтримує в складні моменти”, – ділиться “Мародер”.
Проте йому дуже складно пригадувати тих, кого не встиг вивезти:
“Було, що приїжджаю до домовленої хати, щоб забрати хлопців, а там величезна вирва замість будинку. Залізні стовпчики аж світилися від високої температури. Надіявся, що може вони встигли і десь в іншу хату перейшли”.
Тож він почав гукати їх біля сусідніх будинків, але наткнувся на ворожу засідку:
“Гукаю і бачу, в одному вікні силует, а потім автоматна черга. Відстрілюючись, я встиг заскочити в “Рошельку” і повний хід назад. І коли розвернувся, то в заднє колесо прилетіло з РПГ. Якось ми рушили далі, а потім удар головою об кермо, летить цегла, асфальт, стовпи, дерева. Наступного дня я дізнався, що біля машини приземлилася КАБ”.
Того дня, каже Олексій, їх врятувала “Рошелька”:
“Вона після попадання РПГ впала в режим аварії, тобто консервації. Ввімкнувся кліматконтроль, накачав в салон повітря, щоб нас вакуумом не розчавило так, як в танках. Це нас і врятувало”.
Бувало так, що кілька діб доводилося не спати, бо постійно на рації та потрібно когось вивозити. Бувало, що й самого евакуйовували.
"І хай би як складно не було, але цей чоловік точно розуміє, що всі мусять працювати на перемогу і він робить усе, що вміє, аби вона таки настала", - написали у бригаді наприкінці.
