Війна змiнює всiх, хто з нею зіштовхнувся. Для когось це шлях випробувань, для iнших — можливiсть допомагати та рятувати життя. Богдан, на позивний «Лис», вже майже рік на службі у 104-й бригаді. До війни працював на швидкій медичній допомозі в Харкові, а нині молодший сержант евакуаційного відділення медичної роти.
«Від початку повномасштабного вторгнення займалися евакуацією військових, цивільних та наданням першої допомоги. Це були дуже важкі часи. Було страшно, але ми продовжували робити свою справу. В один момент ми з моїм колегою Євгеном вирішили, що треба щось змінювати. Звернулися до командира медичної роти 104-ї бригади, і нас взяли в медроту» – розповідає «Лис».
Перехід із цивільної медицини до військової вимагає серйозної адаптації та часу. Богдан ділиться своїм досвідом перелаштування на новий формат роботи:
«Хоча професія та навички залишаються тими самими, характер діяльності змінюється. Цивільна швидка — це одні виклики, а стабілізаційний пункт і невідкладна допомога в умовах війни — зовсім інші. Спочатку було непросто, але з часом я адаптувався. Тепер усе йде своєю чергою, і я впевнено виконую свою роботу».
Військовослужбовець визнає, що вiйна залишила слiд на його характерi й свiтоглядi:
«Тепер розумiю, наскiльки важливими є фiзична форма та витривалiсть. У нас є невеликий куточок iз гантелями та штангами, де ми тренуємося. Негативнi моменти намагаюся не запам'ятовувати, щоб не тримати зайвий тягар у головi. Попри всi труднощi, всерединi лишається оптимiзм та вiра в те, що ми повернемося до мирного життя».
На основi свого досвiду «Лис» дає кiлька порад тим, хто лише планує стати вiйськовими медиками:
«Не бiйтеся брати на себе вiдповiдальнiсть — це ключове. Обов'язково проходьте базову вiйськову пiдготовку, вчiться стрiляти. Тут ви отримаєте безцiнний досвiд, який допоможе захищати нашу країну. Не варто боятися, бо саме вiд нас залежить наше майбутнє».
Зв’язок із рідними в умовах війни відіграє велику роль. Богдан розповів, як підтримка сім’ї допомагає йому долати труднощі.
«Якби не вони, я, можливо, впав би у депресiю. Постiйно намагаюся спiлкуватися з дружиною, мамою, татом і братом, хоча б телефоном. Вони чекають на мене, а я мрiю про той день, коли ми всi зустрiнемося за одним столом та святкуватимемо перемогу» – розповідає «Лис».