У 104 бригаді тероборони Рівненщини служить боєць Андрій із позивним "Філософ". Він є старшим бойовим медиком роти і любить подискутувати. Саме тому побратими називають його “Філософом”. До великої війни працював у Вараській міськраді – очолював відділ масового спорту.
Повідомляють на сторінці 104 бригади тероборони ЗСУ Рівненщини.
“За освітою я реабілітолог. Плюс в мене є тяга до медичної тематики. Якби не певні обставини після школи, то можливо навіть і вступав би в медичний. От у війську, можна сказати, закрив цей гештальт”, – каже бойовий медик.
До лав 104 бригади пішов добровольцем. У перший день війни чоловік зрозумів, що його місце в Силах оборони:
“Я вже кілька разів ловив себе на тій думці, що я пішов не з мотивації, а зі страху. Страху того, що станеться найгірше, найстрашніше, а я не зможу на це ніяк не вплинути. Страху того, що діти, дружина, батьки в небезпеці. Це і була рушійна сила”.
За час служби воїн побував під Бахмутом та на Куп’янщині. Роботи завжди було багато, бо обидва напрямки були дуже “гарячі” і окупанти активно наступали. Перша бойова робота відбулася саме на Донеччині.
“Пам’ятається, прийшов боєць, у нього рука висить просто на кількох шматочках шкіри. Але якось не було жодних вагань чи страху. На автоматі все робив. Оцінив ситуацію, продумав план, як зафіксувати руку, що зробити. І все, і пішло виконання”, – пригадує свій перший досвід на фронті Андрій.
Він переконаний, що аби не було ступору в боймедика, то потрібно багато навчань і постійне самовдосконалення:
“Кожне нове навчання – це постійне повторення і відточування навичок. Хай вони всі можуть бути схожі, але новий інструктор розказує трошки щось інше, десь розвертає твій погляд під іншим кутом на проблему, щоб не було постійного стереотипу. І таким чином інструментів в тебе стає в голові більше і більше”.
А от головною рисою, якою повинні володіти бойові медики, “Філософ” вважає холоднокровність. Потрібно зберігати ясний розум в будь-якій ситуації, а таких ситуацій на позиціях постійно чимало. Вибухи, кров, постріли, небезпека, втома… Життєво важливо зберігати ясний розум хай би там що.
Окрім того, каже, що кожен, не лише медик, повинен володіти основами тактичної медицини:
“M.A.R.C.H (алгоритм надання допомоги) повинні знати всі, не лише військові – це база на рівні читання-писання. Цьому варто вчити і цивільних, і військових. Необов'язково, щоб люди змогли самі надати допомогу, головне, щоб вони вміли оцінити стан і цим зекономити час медиків”.
За час служби в бійця було чимало різних досвідів та історій. Часто щоб врятувати життя доводиться діяти швидко. Часу на те, щоб акуратно знімати з пораненого одяг немає, тому все зайве зрізають, аби мати доступ до поверхні тіла. Був випадок, коли рятував бійця із простреленими руками. Довелося зрізати рукави на куртці. Андрій з усмішкою згадує, що боєць досі за ту куртку дорікає, бо він її тільки купив і була вона недешева.
Війна змінює ставлення і до матеріального і до духовного:
“За ці роки інакше дивлюся навіть на якісь буденні речі. Дуже змінилось ставлення до сім'ї. Раніше, коли в тебе є сім'я, ти їх можеш побачити в будь-яку мить, ставишся до цього, як до данності. Думаєш, що вони завжди будуть біля тебе. Тепер це зовсім не так”.
Саме сім’ї найбільше бракує “Філософу”. І він шкодує, що не бачить, як ростуть його доньки:
“Молодшій, коли я пішов на війну, було 6 місяців. Вона зараз виросла, вона говорить, робить багато чого вперше. І я не бачу, як це відбувається. Я не спостерігав за своєю дитиною, поки вона росла. І отут починаєш розуміти: ось вона, цінність, – брати безпосередню участь в цьому”.
Чоловіку є заради чого боротись і він усіма силами наближає перемогу. Він чекає моменту, коли зможе зняти форму і повернутися на роботу, брати участь в дорослішанні дітей, бути з сім'єю.