Юний дубенчанин завоював титул «Зірка Парижу». Виконавець розповів про музику, своє життя та як підкорював столицю Франції
Цього юнака донедавна знала лише дубенська сцена, а кар’єра розпочиналася з пісень про Україну. Влада Корженевського дубенчани знають як співака, лідера студентської ради та шоумена, а після виграшу на вокальному конкурсі у Польщі його ім’я прозвучало на всю країну. Отож коли хлопець їхав підкорювати Париж всі його підтримували та чекали перемоги. Так і сталося ¬ Влад повернувся додому з почесним званням «Зірка Парижу» та абсолютною перемогою, вирваною з рук представників зі всього світу. Щоб дізнатися, яка ж вона – сцена Парижу, журналісти Інформаційного порталу м. Дубно поспілкувалися з хлопцем особисто.
– Владиславе, розкажи як проходить твій звичайний день?
– В першу чергу – це прокинутися і зайти в інстаграм – полайкати щось і з кимось попереписуватися. В період навчання – це школа, дуже багато занять, репетитор з вокалу, репетитор з англійської і багато інших. Протягом всього червня я виступав – це близько 16-18 виступів та 6 конкурсів.
– Які в тебе ще є захоплення окрім вокалу?
– Окрім того, що я вокаліст, я також і лідер, а лідерство є органом влади. Я зараз голова Дубенської ради старшокласників, голова Рівненської обласної ради старшокласників, член Всеукраїнської ради старшокласників, член виконавчого комітету Національної дитячої ради. Завдання цієї ради – це створення різноманітних флешмобів, різних проектів – проти насильства, соціальних проектів.
– Чи завжди ти був таким слухняним і багато часу приділяв навчанню?
– В перший день навчання в першому класі я поставив на стіні відбиток ноги. За словами мами, я був нестерпним, мене важко було впіймати. Я нещодавно переглядав свій щоденник за 2 клас – він весь червоний. Після четвертого класу я дуже змінився, але «нормальною людиною» став уже після 6 класу.
– Як і коли в тебе виникло захоплення музикою?
– В мене співоча вся сім’я: бабця мала б бути в консерваторії, а дідусь Заслужений артист України Леонід Корженевський, він працює в Тернополі в філармонії, тобто гени передалися. До 8 класу я співав у Дубні в Будинку дітей та молоді, але після участі в конкурсі «Яскраві діти України» у 2017 році все змінилося – я зрозумів, що таке атмосфера музики, тоді я вперше сказав, що вокал – це вже не хобі, а вокал – це стиль життя. Після цього я почав займатися з культовими викладачами країни: мені допомагала співачка Іларія, давав мені певні настанови Руслан Квінта (продюсер проекту «Голос країни»), Юрій Рибчинський та Ірма Гвініашвілі, яка навчала Тіну Кароль, Даяну та інших. Також я навчався у дубенських викладачів, зокрема в Тетяни Прохор, яка їздила зі мною в Париж. Ми вирішили рухатися далі Дубна і спробуємо вступити у школу мистецтв Марії Злати, що в Рівному, щоб туди потрапити потрібно пройти кастинг.
– Атмосферу сцени та публіки яких країн тобі вдалося відчути?
– Моя перша закордонна поїздка була у 2016 році – приймав участь у культурному обміні України та Норвегії, я був там майже місяць. І в цьому році мені вдалося побувати в Польщі, де виборов перше місце у своїй віковій категорії конкурсу «Калейдоскоп талантів. Літо 2018». Вперше я переміг у цьому конкурсі ще взимку, але це відбувалося заочно – я відправляв відео. А в червні ми вже поїхали на цей конкурс. І нещодавно я повернувся з Парижу.
– Чи сподобалося тобі знамените місто Париж?
– Перше враження – у Парижі значно більші масштаби, ми зрозуміли це побачивши лише аеропорт. Нас здивувало те, що щоб забрати багаж потрібно їхати електричкою. Також нас вразили і масштаби парижського метро. Париж – це дуже гарне місто. Там навіть якщо будують сучасні будинки, то використовують середньовічну архітектуру. Наша прогулянка містом охопила 22 км пішої ходьби. Тріумфальна арка – це неймовірна краса. Також мене вразили Єлисейські Поля, які переповнені брендовими магазинами та бутиками. На Ейфелеву вежу потрапити не вдалося, оскільки, щоб це зробити потрібно довго простояти в неймовірно великій черзі.
– Як тобі сцена та віддача зали в Парижі?
– Відразу здивувало те, що нікому не можна було вести в театрі відео- та фотозйомку. Ми виступали в Гранд-театрі – це дуже великий та гарний зал. Що дивує в порівнянні з конкурсами в Україні – там я не бачив суддів, вони сиділи на другому поверсі за склом. В положенні про конкурс вказано, що якщо член делегації підійде поспілкуватися до когось з журі, то того учасника відразу знімають з конкурсної програми, а також була чітка заборона покидати зал під час виступу. Я їздив з вчителькою музики і з мамою. Головним спонсором нашої поїздки стала Ірина Луценко, Народний депутат України, яка допомогла з оплатою дороги та проживанням. Я був шокований кількістю конкурсантів: були представники з Узбекистану, Таджикистану, Кореї, Японії, Китаю, Литви, Болгарії, Білорусі, Грузії, Росії і навіть представник США. За умовами конкурсу, я мав виконувати одну англійську пісню, а другу – національною мовою. Я виконував пісню Stevie Wonder «Superstition», а з національних – «Запали мене», яку виконує Paulman, саме з цією піснею я переміг і в Польщі.
– Які нагороди дісталися тобі як переможцю?
– Звичайно, коли я їхав туди, то розраховував на 1 місце. Хвилювання не було, оскільки я вже дуже звик до сцени. Разом з першим місцем я отримав грамоту, кубок та офіційний статус «Зірка Парижу».
– Якому стилю чи жанру в музиці ти надаєш перевагу і які теми тобі ближчі?
– Я надаю перевагу сучасній музиці. Це не реп, а пісні з Євробачення Зараз я намагаюся перейти на більш мелодичні пісні, мені це не подобається, але в репертуарі потрібно мати різнопланові композиції. В перших піснях, які я виконував переважала тема України, патріотичні пісні, а зараз більш різнопланові. Мені подобаються романтичні і ліричні теми. Також мені дуже подобається виконувати англійські пісні. Є хороші й українські композиції, але з ними проблема, що немає у вільному доступі мінусовок. Мені доводилося телефонувати менеджерам виконавців і просити. Всі йшли мені на зустріч.
– Чи володієш ти грою на якомусь з музичних інструментів?
– Мама володіє, вчителька володіє, а я – не володію. Я лише зараз зрозумів, що це погано. Мені писали авторську пісню, а я нічим не міг допомогти, окрім написання слів. Це теж не мало коштує, якби я допомагав з музикою, можливо, було б дешевше.
– А чи задумувався ти в дитинстві про музичну кар’єру?
– В дитинстві я й не задумувався про музику. Дідусь вчив мене грати пісню «Два кольори», а я в той час розмальовував фломастером стіни.
– Як ставляться до твого захоплення музикою друзі та чи знайшов ти свою «другу половинку»?
– Це не подобається моєму найкращому другові, оскільки я проводжу з ним мало часу. Раніше ми цілими днями були разом, а зараз навіть за місяць знайти один день, щоб погуляти – важко. Щодо «половинки» – є симпатія, є кохання, наскільки я бачу – це взаємно, але не знаю, коли наважуся зізнатись.
– Чи плануєш ти пов’язати з музикою свою майбутню професію?
– І хочеться, і можеться, але потрібно до цього йти. Зараз я планую зробити все можливе, щоб навчитися базово володіти якимось музичним інструментом. Продюсери з якими ми спілкувалися кажуть теж, що у мене є хороші задатки, але заважає, що я не володію ніяким інструментом. Якщо щось піде не так, то піду маминими стопами – стану поліцейським.
– Що ти можеш побажати юним талантам, які виступають на дубенській сцені і бояться рухатися далі?
– В першу чергу ніколи нічого не боятися і не зневірюватися в собі. Я ніколи не зупиняюся, ніколи не падаю духом, я завжди на позитиві, завжди намагаюся всіх підтримувати. Потрібно розвиватися, якщо ти вокаліст, то займатися вокалом і розуміти, що Дубно – це добре, але потрібно йти далі. Навіть зараз повернувшись з Франції, я думаю як йти ще далі. Але на шляху до успіху потрібно й дуже багато працювати. З технічних рекомендацій – це двічі в тиждень займатися з викладачем вокалу і як мінімум три репетиції з самим собою перед дзеркалом, а також не завадить придбати караоке з мікрофоном, щоб звикати до звуку, звикати до того, що ти себе чуєш. Також потрібно працювати над створенням власного бренду та написанням авторських пісень – без них ти будеш стояти на місці.
