рикмет про волосся, звісно, багато – і обґрунтованих, і забобонних, обрядових і просто практичних. Дослідила давнє ставлення українок до коси Любов Сердунич з розважально-інформаційної платформи UA Modna, а ми вибрали найцікавіші.
Серед заміжніх і старших жінок «ходити простоволосою» чи «світити волоссям», тобто ходити з непокритою головою вважалося непристойністю. Розпускали косу лише тоді, коли помирала мама.
В різних частинах України були свої традиційні зачіски з косою. На Лівобережжі у будень дівчата робили рівний проділ посередині і заплітали дві коси, якими обвивали голову віночком. А в неділю плели волосся в одну косу, вплітали кісники – кольорові стрічки.
На Правобережжі у будень дівчата обвивали голову двома кісьми. В неділю плели дві коси, які звисали уздовж спини і були без стрічок.
Галичанки заплітали чотири коси – дрібушки. На Закарпатті заплітали одну косу, спереду робили начіс.
На Київщині дівчата перед неділею і святом одна одну заплітали «у зв’язки» і «в колокілки». Це вишукана зачіска, без сторонніх рук не обходилась.
Подолянки заплітали дві коси зі стрічкою. Їх носили віночком, підв’язували кінець коси до початку, переплітали одну одною, опускали на всю довжину. І кожна зачіска – дивовижно-красива!
Покриття волосся хусткою символізувало заміжжя, підкорення своєму чоловікові.
Особливу увагу коса мала під час весілля. Її розплітання – найурочистіший момент і означає кінець дівуванню нареченої. Розплітає косу мати чи брат «молодої» або «молодий». Він же і забирає собі стрічку. Розплітання закінчували дружки або ж бояри. Потім дівчині покривали голову хусткою. Цей обряд символізує заміжжя, підкорення своєму чоловікові. На другий день після весілля вже одружена жінка не повинна була знімати хустку на людях.
У хлопців був звичай тричі на рік дарувати дівчині стрічку: тим він нагадував, щоб плекала косу.
Підрізати косу мав тільки хтось із родичів по чоловічій лінії на повний місяць. Не можна цього робити самій собі.
Найбільшим нехлюйством для дівчини чи жінки вважалося братися за роботу або сідати за стіл із розпущеним волоссям.
Про косу є понад півсотні приказок та прислів’їв: нема коси – нема краси, не вари борщу, поки не заплетеш косу, подивись на косу, а подумай про господиню, де дівка з косою, там хлопці юрбою, коса до вінця, а розум – до кінця, дівка без коси – що кінь без гриви, косу збережеш – щастя знайдеш тощо.
А ще косу певний час в Україні носили й чоловіки. Це було не лише в козацькі часи. Ще до християнства давні українці мали гарний звичай: 15-річних юнаків обрядово приймали у стан дорослих. Це робили святково, у дні Купайла. Юнакам голили голови так, що на тім’ї залишалась тільки коса (довгий чуб). Такий юнак отримував титул «косак»: «той, хто з косою». З часом «косак» змінилося на «козак».