Олеся завжди була жінкою, яка не боялася змін. Одеситка працювала в юридичній сфері, адмініструвала готелі. Сорочки, спідниці та підбори — її звичний дрескод. Проте у 2025 році жінка змінила ділове вбрання на військову форму.
Олеся побачила оголошення про набір військовослужбовців у 60-й батальйон «Поліські вовки» 104-ї бригади сил ТрО Рівненщини й одразу подала заявку. Її батько – військовослужбовець у відставці, тож вона завжди захоплювалася суворим, але впорядкованим армійським життям.
Олеся не роздумувала довго. За тиждень завершила справи в Одесі, зібрала документи, сіла на поїзд і поїхала на Полісся — аж у Сарни. А через тиждень прийняла присягу на вірність і захист України.
«У військовій частині мене прийняли тепло. Жодного упередженого ставлення. Навпаки – підтримка, повага, допомога. Я ще не звикла до форми, до життя за статутом, але мене це не лякає. Я готова до служби, до навчання, до випробувань», — каже Олеся.
Для жінки це був не просто вибір професії — це мотивація бути корисною. В Олесі чимало друзів на фронті, серед яких є й ті, хто віддав життя за Україну. Жінка не хотіла стояти осторонь, тож вирішила стати частиною великої справи — захисту країни. Олеся вірить, що зробила правильний вибір. Хоч і зізнається: друзі досі не можуть повірити в її швидке й кардинальне рішення. Вона переконана, що перший контракт у ЗСУ — це лише початок нової історії.