Нещодавно в Рівному відбулися "Консервативні діалоги".
Як розповів філософ, історик релігії, соціолог, структурний лінгвіст та громадський діяч Сергій Чаплигін, метою даного заходу є допомога українським консерваторам у кращому розумінні поточних викликів у сучасному суспільно-політичному житті.
За його словами, сьогодні як ніколи потрібен критичний погляд на структуру сучасного світу з боку тих, у кого ще "не повністю атрофовані самосвідомість, воля і внутрішня гідність - тих, хто відмовляється задовольнятися дешевим сурогатом мислення".
Ця зустріч проходила на тему "Ідентичність та майбутнє України". Чому саме ця тема?
Сьогодні перед українським суспільством гостро постає проблема кризи ідентичності. Вона все більше якась розпливчаста та невизначена - багато людей не знають, що їм робити, бо не знають, хто вони є.
А це означає, що нам буде все тяжче відповісти на запитання - ким ми будемо завтра.
Якщо ми взагалі не збираємося зберігати нашу ідентичність і не розуміємо, навіщо це нам потрібно, то нам залишиться віддати вирішення своєї долі іншим. І тут питання «хто ми є?» відпаде сам собою. Оскільки нас більше не буде.
За це і йде сьогодні війна. Головне, що потрібно зрозуміти - ідентичність не треба розглядати як якусь сутність, яка ніколи не змінюються.
Кожне покоління має підтримувати свою спадщину, але воно повинно також актуалізувати цю спадщину. Це і є та форма колективної історії, яка весь час перетворюється, але завжди залишається вірною собі.
Інакше кажучи, наша ідентичність - це те, що дозволяє нам змінюватися, залишаючись самими собою.
Сьогодні ворогом нашої ідентичності (як на фронті, так і в тилу) є той, хто прагне придушити нашу колективну ідентичність, національну культуру та все різноманіття форм нашого життя.
Ви є ідеологом сучасного українського консерватизму. Що ми вкладаємо значення в терміни "ідеологія" та "консерватизм"?
Ідеологія – це така собі «вісь координат», за допомогою яких людина пізнає навколишній світ, визначає суспільні та особисті цілі, розставляє знаки та акценти в подіях, явищах, речах, вчинках інших людей та суспільств.
Будь-яке суспільство завжди оперує з культурно-світоглядними кодами. Саме у відмінностях щодо ієрархії культурно-світоглядних кодів та цінностей виникає розуміння щодо приналежності людини до певного кола.
Кожна, без виключення, людина має світогляд. Тільки одні люди уважно осмислюють цей світогляд, а інші керуються ним за інерцією, сприймаючи вплив світогляду на них самих як щось «зрозуміле», не усвідомлюючи, що це за світогляд та яким чином він був їм нав'язаний.
Але як цей механізм діє, хто його розробив і як з ним поводитися знає лише обмежене коло фахівців, які здатні виявити основні параметри світогляду у будь-якої людини.
Окремо зауважу. Політична еліта має чітко усвідомлювати, що у народу є базова картина світу, відповідно до якої вибудовується культура, політика, вирощуються нові покоління, яким ми вручаємо історичну спадщину.
Якщо еліта цього не усвідомлює або намагається приглушити таке усвідомлення – їй не місце на вершині соціуму.
Життєздатну ідеологію, яку б прийняло суспільство, в яку повірили б люди не можна списати у інших народів та цивілізацій. Її не можна розробити в адміністративному стилі.
Ідеологія за своєю природою є результатом спільних зусиль. Тому на "Консервативних діалогах, ми пропонуємо в першу чергу ідейний порядок денний, розмову про майбутнє.
А цю розмову про майбутнє більшість нині існуючих партій не ведуть (якщо не зводити її до планів на найближчі вибори та відповідних обіцянок виборцю) — просто тому, що цими категоріями не мислять. І своїх проектів майбутнього у них немає.
Політична ідеологія — це інтелектуальна інтерпретаційна модель, що поєднує єдність цінностей, значимих для тієї чи іншої політичної тенденції, та цілей, яких вона прагне досягти.
Політична ідеологія не винаходить — вона оформлює існуючі очікування, інтереси та настрої.
Будь-яка політична ідеологія включає в себе систему цінностей, пропонує політичну та економічну модель суспільства.
Щодо консерватизму в Україні. То саме він був тією духовною настановою українського суспільства, який відіграв визначну роль і проявився в збереженні рідної мови, віри, звичаїв і обрядів, традиційних форм родинного і громадського життя. Що допомогло зберегти українську національну ідентичність в умовах бездержавности і чужоземних окупацій.
Сьогодні ж це має бути подолання колоніальних норм, стереотипів взаємин та регуляцій, - як основних перешкод соціальному поступові та повернення до сутнісних властивостей українського суспільства, які були придушені іншорідними культурами в період поневолення.
Сутність консерватизму полягає не в тому, що він перешкоджає руху вперед і догори, а в тому, що він перешкоджає руху назад і донизу.
Мова йде про розуміння того, що розвиток є невіддільним від духовних та моральних основ всупереч ліберального розумінню прогресу заради прогресу, розвитоку в ім'я розвитку.
Оскільки минуле, сьогодення та майбутнє в очах консерватора є позв’язаними в єдиному цілісному проекті. Тому приймаючи будь-яке політичне чи економічне рішення, консерватор завжди звертається до минулого і замислюється про майбутнє.
Бо він мислить епохами, а не миттєвими вигодами. І виходить з обов'язкової наявності у народу і держави не тільки власної самобутності, а й певної історичної місії.
Консерватор переконаний в тому, що передумовою політичної культури (демократії та громадянства) є успадкована культура - культура як така.
Що передумовою людського «Я» є приналежність до суспільства та залученість до історії.
Що визначення громадянської свободи як свободи участі у владі та житті суспільства (свободи -пов'язаності, а не свободи-емансипації).
Тому консерватизм не даність, а завдання, не статика, а динаміка. Адже кожному з нас притаманні бажання зберегти все те, що ми цінуємо: чи то коло своїх рідних та друзів, цінності та принципи чи нажиті матеріальні блага.
Разом з тим ми розуміємо те, що життя не стоїть на місці, а отже, питання збереження головного та важливого вимагає нових підходів, оцінок та дій.
Це справедливо як для людей, так і для спільнот та держав.
Саме тому потрібно зрозуміти прості речі - якщо консервативна ідеологія хоче лишитися не історичним феноменом, а стати сучасним політичним явищем, їй потрібна адаптація «форми» при збереженні «змісту».
А для цього потрібно:
- відповідаючи на виклики часу, створювати нові форми для традиційних цінностей;
- досягти своїх цілей консерватизм може лише разом із усім суспільством — і в цьому його головний політичний зміст.
Там де консерваторам вдавалося витримати ці принципи, суспільство зберігало історичну традицію, і рухалося вперед.
І навпаки, якщо збереження перетворювалося консерватори занадто трималися старих форм, програвали і вони, і країна.
Що саме на Вашу думку має стати поштовхом в розвитку України?
Створити майбутнє неможливо, не маючи ідеології майбутнього: уявлення про його цінності, політичну форму, в економічну основу та уявлення про необхідні для його вирішення завдання.
А забезпечити це можна лише на основі мобілізації економічних та людських ресурсів.
Перше - створення економіки високих технологій та інформаційного типу, заснованої насамперед на досягненнях передової науки та технологій.
Друге - створення такого громадського самоврядування, в якому у вирішенні його питань братимуть участь усі зацікавлені в них громадяни. Суть — люди, їхня самоорганізація, а не відсторонений від них бюрократичний апарат, мають вирішувати проблеми організації свого життя.
Третє - розвиток людини, надання їй усієї повноти доступу до освіти та культури, формування її ставлення до всіх співгромадян як до побратимів, за принципом: «постався до іншого так, як хочеш, щоб поставилися до тебе». І створення можливостей та потреби реалізовувати себе у творчій творчій діяльності.
Загалом — перетворення людських творчих здібностей на безпосередню продуктивну силу.
І на завершення пару слів...
Сучасність є ареною зіткнення різних проектів, програм, стратегій та відповідей на загальний виклик сьогодення. Однією з таких стратегій є консерватизм. Фундаментальною метою будь-якої нації є її виживання та розвиток як спільності.
Ми маємо право - абсолютне право - бути самими собою, і тільки ми можемо бути нами. У нас є право на власну національну ідентичність.
Право відверто обговорювати етнічні та гендерні відмінності.
Право заявляти про свою релігію.
Право засуджувати форми неприродної поведінки.
Право визначати власний державний устрій та будувати власну модель економіки.
Але найголовніше - право не вибачатися будь перед ким за свою свободу.
Ми ж будемо останніми дурнями, якщо будемо вірити, що якщо Україна, сприйнявши чужі цінності, а не свої власні, залишиться нашою країною.
Ми маємо бути вільними, ми маємо бути відвертими, ми маємо бути щирими, ми маємо бути справжніми чоловіками та жінками…
І тоді ми, нарешті, станемо щасливими на своїй землі.
10 серпня в Вінниці відбудеться третя сесія «Консервативних діалогів» на тему "Україна та геоекономіка ХХІ століття", на якому обговорюватимуть процес розвитку України з урахуванням власної господарської, історичної, ландшафтної та геополітичної специфіки.