A PHP Error was encountered
Severity: Warning
Message: getimagesize(https://cdn4.suspilne.media/images/resize/952x1.78/684401471b365941.jpg): failed to open stream: HTTP request failed! HTTP/1.1 403 Forbidden
Filename: views/news_v_amp.php
Line Number: 3126
Backtrace:
File: /home/pccchmnd/public_html/application/views/news_v_amp.php
Line: 3126
Function: getimagesize
File: /home/pccchmnd/public_html/application/controllers/News.php
Line: 74
Function: view
File: /home/pccchmnd/public_html/index.php
Line: 186
Function: require_once
Андрій Фоменко - хлопець родом з Рівненщини, який мужньо захищав Маріуполь зі своїми побратимами, пізніше отримав поранення, а згодом - потрапив у полон.
Про це повідомляють у Суспільному.
Андрій народився у Криму, в десять років переїхав з родиною до села Радухівка Рівненського району. Олена Стафійчук розповідає, що син був російськомовним, але швидко вивчив українську і став розмовляти лише нею. Андрій закінчив місцеву школу, пізніше здобув вищу освіту за спеціальністю фінансист.
"Він пішов у армію, відслужив. Були ротації, він у Харкові служив, були ротації на схід. У нього там друзі були з Маріуполя, служили разом у Харкові. І от вони вже йому десь розповіли про Азов. І так йому вже потім схотілося", — розповідає мама.
Мама Андрія, Олена Стафійчук, розповідає, що від початку березня з її сином вона не мала зв'язку доки він не потрапив на завод "Азовсталь" у госпіталь після того як отримав поранення під час чергового бомбардування.
"Я йому кажу: ми бачимо твої відео по телевізору, чому ти лівою рукою ставиш їжу на підніс? А він каже: «Не можу». В нього неробоча права рука", — розповіла матір.
"Він сказав:"Нас командири зібрали і ми не боїмось померти за Батьківщину" . Його слова "Смерть для нас - буденне" було дуже важко для мене чути," - розповідає батько військовополоненого.
Про те, що їх син перебуває у полоні, вони дізнались з відео в інтернеті. Андрій зателефонував лише один раз з полону і після того більше жодного дзвінка від сина батьки не мали.
"Вся надія на нашого президента і на світову спільноту. Звичайно, вони мають якийсь тиск. А так - надіятись і чекати. І, думаю, що в майбутньому ці всі полонені повернуться додому, де їх чекає довга реабілітація. Просто хочеться обійняти і не відпускати. Мені здається, що він буде хотіти їсти. Готувати йому будемо все, що він скаже. Як малій дитині. Бо вони за цих шість місяців не те, що не їли якогось торта, котлету чи відбивну. Вони навіть нормальної води не пили," - додає батько Андрія.
Родина сподівається та чекає, що незабаром зможе обійняти свого сина.