Війна продовжує забирати життя мешканців України. Російські окупанти гатять і по мирному населенню, і по військових.
Так, ще одна їх жертва - 48-річна мати-героїня з Марганцю Ольга Семидьянова. 3 березня вона загинула в бою з окупантами. Була учасницею бойових дій на Донеччині з 2014 року.
Жінка виховувала 12 дітей, шістьох із яких взяли з дитбудинку.
— Наша мама родом із Запоріжжя, єдина дитина у батьків, — розповіла «ФАКТАМ» донька загиблої Анна Семидьянова. — У 19 років вийшла заміж, народила 5 дітей — три доньки та двох хлопців, й всією родиною ми переїхали до великого будинку біля Марганця. Там у 2008 році народилась наша найменша сестричка. Ще бувши вагітною нею, мама з батьком прийняли рішення, що хотіли б виховувати прийомних дітей. Навіть не знаємо, що стало причиною цього, можливо, віра та бажання змінювати цей світ на краще. На сімейній нараді ініціативу батьків ми підтримали, й вони взяли із дитячого будинку шістьох хлопчиків. Усі вони були досить «тяжкими». Їм було від 11 років, у кожного психологічна травма від минулого… Так ми отримали статус дитячого будинку сімейного типу. Мама Ольга всю себе присвятила родині, вона жила нею.
У 2015 році чоловік Ольги Семидьянової пішов добровольцем у батальйон ДУК «Правий сектор», невдовзі запропонував своїй дружині долучитись.
— Вона була на стрільбищах, освоїла військову справу, загорілась цим і вирішила залишитись. За нею поїхала і я, де й зустріла свого чоловіка — теж військовослужбовця, — додає інша донька загиблої Юлія Волкова. — Оскільки 1 березня 2016 року Збройні Сили України офіційно підписали контракт з батальйоном «Айдар», ми разом із мамою вирішили доєднатись. Щоправда, нам запропонували такі посади: мені кухаря, а мамі — бути швачкою. Втім, це тільки все рахувалось в документах, адже насправді вона була на передовій і рятувала поранених як бойовий медик у третій штурмовій роті. Тільки через два роки до батальйону приїхали фахівці, й таким чином мама отримувала необхідні медичні знання, аби вже офіційно займати цю посаду.
За мужність, героїзм, професіоналізм вона отримала чимало нагород. Остання — орден «Честь і слава», вона так нею пишались. Ви знаєте, мама практично не покидала гарячі точки, бо понад усе хотіла допомагати людям, щоправда, чимало друзів її війна і забрала. У 2019 році на день народження мами окупанти обстріляли їхні позиції. На щастя, всіх врятувало те, що разом із побратимами встигли сховатись в інший бліндаж. Але через пожежу у неї згоріли всі документи та речі. Пам'ятаю як мама набрала мене й попросила, аби я не злилась, що серед цих речей був і мій ноутбук. Але я заспокоїла її, адже людські життя значно дорожчі ніж якісь речі. Кожного разу, коли мама їхала та прощалась, вона повторювала: «Якщо не ми будемо там, то вони прийдуть у наші будинки». Що і сталось.
Загинула Ольга Семидьянова 3 березня на рубежі Донецької та Запорізької областей. Рідні зізнаються — смерть передчувала. Бо за кілька годин до того відправила через знайомих рюкзак з речами й написала дітям, що дуже їх сильно любить і їде у гарячу точку… Більше на зв'язок не виходила.
— Під час бою наші військові йшли у відступ, і комбат дав завдання відправити всіх жінок із передової трохи далі, але мама відмовилась, — продовжує Юлія Волкова. — Мовляв, до останнього залишиться зі своїми побратимами та своєю ротою. На жаль, сили у противника були більші за кількістю. Мама була одягнена у бронежилет, каску. Вона до останнього рятувала побратимів, хоч їх і вбили кляті окупанти. Вони гатили з танків, стріляла піхота. Маму вбили зі стрілецької зброї. Вона загинула не відразу, а від втрати крові, отримавши важке поранення у живіт. У нас є фотографії з місця загибелі, але через важкі бої ми досі не можемо похоронити маму. Але ми робимо все, аби якнайшвидше це зробити, хоча у військкоматі нам не йдуть на зустріч. Постійно молимось за неї й дякуємо, що Бог нам послав її.
