Напередодні головного весняного свята ми поспілкувалися з поліським краєзнавцем та священником Павлом Дубінцем: про сучасне життя прикордонних сіл колишнього Зарічненського району в умовах пандемії коронавірусу, підготовку до Великодня та настрої серед жителів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Маршрутки туди не їздять: у поліській глибинці по-особливому освячуватимуть паски
У селі Морочне, за 10 кілометрів від кордону з Білоруссю, люди живуть звичайним життям: готуються до Великодня, працюють на городі, доглядають за господарством. У багатьох тамтешніх жителів родичі мешкають у сусідній Білорусі, однак через закриті кордони та обмеження, зустрітися з рідними стало набагато складніше.
– Зверталися до Кабінету Міністрів України, до Зеленського, Лукашенка, щоб пропускати людей хоча б у певні дні. Багато наших дітей, родичів живуть у Білорусі, зокрема у Пінську. Велика проблема, коли хтось помирає – як завезти тіло. Везуть через Волинську область, пункт пропуску Дольськ, а це 200 з лишнім кілометрів жахливою дорогою. Крім цього, оформлення похоронних документів. Привозили двох покійників з Білорусі, то я їх хоронив тільки на п’ятий день. Була бюрократична тяганина, санітарні норми, перетин кордону. Рідні не можуть проїхати навіть попрощатися, – розповідає Павло Дубінець.
Люди черпають новини з інтернету, дивляться здебільшого телеканали сусідніх країн, оскільки звичайні телеприймачі не «ловлять» український ТБ-сигнал. «Коронавірусна лихоманка» зачепила поліські села менше, однак і тут люди стали більш обережними, деякі носять захисні маски та намагаються дотримуватися епідемічних норм.
За словами священника, місцеві почали менше ходити до церкви, більше усамітнюються. Однак, додає, впродовж останніх місяців стали більш байдужими до новин про коронавірус.
– Я спілкуюсь з людьми, то не скажу, що якийсь депресивний стан, але й оптимізму у людей немає. Холодна весна така, затяжна, вже треба, щоб цвіли абрикоси, всі чекають тепла. З інтернету, телебачення багато негативу – це налаштовує людей на неправильне сприйняття навколишнього середовища. Українських каналів аналогових у нас немає, люди дивляться білоруські, російські телеканали. Слухають ту пропаганду і сприймають все по-своєму, – говорить Павло Дубінець.
З настанням весни селяни більше часу намагаються приділяти роботі. Хтось займається домашнім господарством, а молодь здебільшого шукає можливості поїхати на заробітки.
– Люди вже вигнали худобу на випас. За цю зиму явно поменшало стадо корів. Якщо так піде і далі, то боюсь, що навіть у нашому селі, в якому проживає близько 800 чоловік, за 5 років може не залишитись корів. Ще старше покоління тримає худобу, а молодь чомусь відмовляється мати господарство. Напевне, молодь відчула, що можна заробляти гроші деінде. Їдуть працювати закордон, хтось у Київ їде на роботу. З нашого села виїхало близько 100 чоловік на заробітки. Люди хочуть швидше заробляти гроші, а ведення господарства частіше вважають малоефективним у цьому плані. І політика самої держави, коли свій товар нікому не потрібний, вбиває у людях господарський дух, – пояснює місцевий краєзнавець.
Зараз жителі північних сіл Рівненщини готуються до Великодня, зустрічей з рідними та перебувають у передчутті позитивних новин та приходу справжнього весняного тепла. Більшість втомилися жити у постійній інформаційній напрузі та відчутті неспокою. Однак, сподіваються, що у найближчому майбутньому приводів для оптимізму буде більше.
