Дубенчанин Володимир із позивним «Лев» - із перших днів війни на фронті. Із 2014-ого. За ці роки географію Луганської й Донецької області вивчив краще, ніж рідної Рівненщини.
Історію військовослужбовця оприлюднив на своїй Facebook-сторінці голова Дубенської РДА Всеволод Пекарський.
Володимир за освітою – економіст, а в ЗСУ – снайпер-розвідник.
Військовій службі передував майже рік активного волонтерства, системних поїздок на Схід, пошуків військового спорядження. Пригадує, що багато людей тоді воювали в цивільному, бо придбати військовий одяг чи спорядження було важко, а коли вдавалося дістати кевларовий шолом – то було справжнє щастя. Шукали за кордоном, а от доставити в Україну було не просто.
«Перевозити можна було по одному комплекту спорядження. Просили людей, які перетинали кордон, або одягали це все на себе і пішки переходили пункт пропуску. І так по кілька разів. Зараз із цим значно простіше», − пригадує чоловік.
Із березня 2015 року Володимир - на службі у 24-у окремому штурмовому батальйоні «Айдар». Перші виїзди в зону бойових дій – на Луганщину. Спочатку було Щастя, Станиця Луганська, Сіверськодонецьк. Тоді росіяни фактично не залучали своїх кадрових військових, у бої відправляли зрадників з окупованих територій. Водночас, за словами військовослужбовця, на Сході - усе ж багато патріотів України. До прикладу, близько вісімдесяти відсотків «Айдару» були людьми з Донецької та Луганської областей. Їх ніхто не змушував, вони добровільно стали захищати свою землю.
"Наша тилова база була в Бахмуті, на той час ще Артемівськ. Там ремонтували техніку, – пригадує Володимир. – За збігом обставин, саме на південних околицях Бахмута отримав поранення. То був вже листопад 2022-го, противник проривався на трасу Бахмут – Часів Яр, а лінії оборони вже не було… На перший погляд поранення здалось не значним, але потягнуло за собою ускладнення. Дошкуляє і зараз".
Після «Айдару» була служба в спецпідрозділі, який напряму підпорядковувався командувачу ООС. Кожна важлива спецоперація відпрацьовувалася, усі мали чітко знати що, де й коли вони робитимуть. Іноді тренувалися по декілька днів, поки давали «добро» на «вихід».
"Завдання різні, були і в «глибокому тилу» ворога, – розповідає військовий. – Іноді «вихід» планували на три дні, а доводилось залишатись на два тижні, бо змінювались обставини. Дуже виручали американські рації. Там складне шифрування, росіяни могли вичислити лише факти передачі сигналу, але не перехопити його. Тому завжди були на зв’язку зі своїми. Маскувались, перечікували певний час, а коли вони вже не чекали – виконували поставлене завдання".
У вересні 2019-ого весь підрозділ перевели в роту глибинної розвідки 74-ого окремого розвідувального батальйону. Володимир закінчив навчання в центрі підготовки снайперів, що давало можливість мати кращу зброю іноземного виробництва.
Часто доводилось бути буквально за міліметр від смерті. Пригадує один випадок із позицій під Мар'їнкою.
"Стара ферма, горище. В середині приміщення замаскували свою позицію. Після відпрацювання ми на трохи затримались і в нас влетів «ПТУР». Але там була лінія електропередач, пощастило, що він трохи зачепився. Це врятувало нам життя".
Початок широкомасштабного наступу в лютому 2022-ого військовий застав на Донеччині. Противника зустрічали вже на позиціях в районі Гранітного Волноваського району. Кількість ворога була переважаючою, а боєприпасів – мало.
"Ми займали оборону Волновахи, коли на нас «пішли» танки, – розповідає «Лев». − Їх зустрічали фактично зі стрілкової зброї. Вдалось «позичити» два гранатомети, які нам не дуже то і допомагали проти колони важкої техніки з піхотою. Але в останній момент під’їхали наші танки, які вступили в бій. Фактично вони врятували нашу групу".
Військовий каже, що зараз війна інша. Кращі технології, краща зброя. Дрони найефективніше знищують противника, артилерія таких результатів не дає. Росіяни втратили дуже багато техніки, вони виснажені в цьому плані, не встигають її відновлювати. Але в них дуже великий людський ресурс. І Україні теж критично важливо поновлювати свій людський ресурс у Збройних силах. Зараз значно краще забезпечує фронт і держава, але обмежень немає. Чим краще укомплектований підрозділ, тим ефективніше він працює. Дрони, наприклад, потрібні постійно, у необмеженій кількості.
"В захоплених містах росіяни вбивають людей, які там залишаються. Не дивлячись, що це діти, чи люди похилого віку, чи на інвалідних візках. З ними не можливо домовлятись. Вони просто відтягуватимуть час для відновлення сил", − переконаний Володимир.
Отримане під Бахмутом поранення виявилося складним, лікування тривало вісім місяців. Поряд із відновленням військовий продовжував службу, уже як інструктор на полігонах, був і на Білоруському кордоні.
Частково відновившись, Володимир перевівся в снайперський взвод 53-ї окремої механізованої бригади. Каже, що це єдиний підрозділ куди взяли з таким пораненням. Крайнє бойове завдання було цьогоріч влітку в Нью-Йорку. На наступне завдання командир вже не відпустив, відправив на лікування. 11 листопада 2024 року, за рішення лікарської комісії, Володимир знятий із військового обліку за станом здоров'я.
"Важко адаптуватись до цивільного життя, до людей. Тим більше до людей, які взагалі не думають про війну, – каже «Лев». – В армії я добровільно, міг взагалі не йти за станом здоров’я. Але по-іншому не можу. Всі чомусь думають, що якщо йдеш на війну то все, це тільки смерть. Але ж війна – це захист. За свою країну треба стояти, ворогів – нищити, і незалежність треба виборювати. Буду і надалі робити максимум, щоб завершити цю війну нашою перемогою".
