Рівне Медіа
Словацького 4-6 Рiвненська область, Рiвне
+380676111844

Лікарка «швидкої» з Рівненщини розповіла, як рятувала людей у Броварах у перший день війни

Уродженку Рівненщини Ольгу Різак війна застала на роботі у Броварах. Там жінка працювала на місцевій станції екстреної медичної допомоги.

Повідомляють у Рівненському обласному центрі екстреної меддопомоги.

Вибух, потім наступний, автоматні черги - таким пригадує своє чергування з 23 на 24 лютого пані Різак, яка працювала тоді лікарем станції екстреної медичної допомоги в Броварах. Жінка зізнається, що до п’ятої години ранку було звичайне чергування, а потім надійшов виклик до пацієнта. Бригада тільки виїхала і почалося.

 - Це був виклик до дитини, - розповідає наша співрозмовниця. - Ми якраз виходили зі станції. Підійшли до «карети» швидкої допомоги як прогримів перший вибух. Ми аж присіли… Дивимося один на одного круглими очима і не можемо зрозуміти, що відбувається. А далі знову вибух, ще один… Було страшно і серце не на місці але ми всеодно їдемо до маленького пацієнта. Повз нас пролетіли кілька автомобілів поліції з мигалками. Ще не знаємо, що відбувається, але розуміємо, що щось погане. Вже після повернення на станцію нам сказали - почалася війна.

28-річна Ольга Різак родом із Дубна, Рівненської області. Каже, з дитинства любила ризик і саме тому обрала для себе не офісну роботу, а більш екстремальну - лікаря медицини невідкладних станів. 

Після навчання в Тернопільскому медичному університеті пішла на інтернатуру в київсьау обласну реанімацію, а потім за розподілом потрапила в Бровари, де відпрацювала обов’язкові три роки на станції екстреної медичної допомоги в Броварах лікарем медицини невідкладних станів. Трирічний термін сплив якраз у лютому цього року. А те її чергування мало бути останнім на «швидкій» у Броварах, після якого жінка планувала повернутися додому в Дубно.

 - До нас почали надходити виклики на об’єкти військової інфраструктури під Києвом, - продовжує Ольга Різак. - Приїжджаєш на виклик, а там одні будинки вщент зруйновані, інші - палають. В підвалах під завалами кричать люди. І хоч у військових були свої медики, все ж у такі хвилини про власну безпеку і страх самому опинитися в бетоній «пастці» забуваєш. Лізеш у підвал, щоб надати невідкладну допомогу. 

Пані Різак пригадує, що тоді їй допомагав військовий. Вона поцікавилася у нього, що відбувається, чи справді це війна…

- У військового на очі навернулися сльози. Він відвернувся, щоб я цього не бачила і ледь чутно промовив «а ви хіба сама не бачите?». Після почутого і побаченого до мене прийшло усвідомлення того, що таке війна. Справжня… не така як в кіно по телевізору. І від цього всредині все перевернулося.

Через деякий час Ольга таки повернулася до рідні в Дубно і одразу пішла працювати на місцеву станцію екстреної медичної допомоги. Перші кілька місяців працювала як лікар-волонтер, а потім отримала постійне місце роботи. Зізнається, зі своїми колегами з Броварів регулярно спілкується по телефону. А ще, після побаченого під Києвом, на курсах поновила свої знання із надання невідкладної медичної допомоги пацієнтам із вибуховими та вогнепальними пораненнями. Тоді було незрозуміло, що буде тут у нас. Тож хотіла бути до всього готовою і у разі потреби - корисною вдома в Дубно. Часто пригадує Бучу та Ірпінь, де вона разом з бригадою приїжджали до пацієнтів, і те що з ними сталося після нападу російських окупантів. 

Ольга переконана, що Україна обов’язково переможе. Каже, головне, щоб кожен з нас на своєму місці робив усе від нього залежне для наближення перемоги. І тоді всі ці жертви не будуть марними.


 

Читати також