Селище міського типу Ріпки на Чернігівщині знаходиться недалеко від українсько-білоруського кордону. Коли сюди прийшли російські загарбники, населення виявилося не тільки відважним, а й дипломатичним. Вони змогли не лише не віддати Ріпки під окупацію, а й домоглися нормального функціонування всієї гуманітарної сфери громади.
«На 8 день війни сюди заїхали росіяни. Але ми їх не пустили. Ми зібрали мітинг спротиву. Без зброї. Ми розуміли, що нічим іншим не можемо допомогти. Тому кинулися на цю броню. Люди – герої. Наступного дня сюди заїхало шість БТРів, капсули, у кожній - по 20 чоловік. Вони хотіли встановити тут свої закони, свій порядок. І люди знову вийшли… Росіяни побачили, що тут справді Україна», - розповідає помічник голови Ріпкінської селищної ради, учасник переговорної групи населеного пункту Олександр. – Ми не могли їх вигнати голими руками. Але нам вдалося переконати ворога і добитися, щоб він нас залишив. …Ми тут розмовляємо переважно російською мовою. Але вони побачили, що нас ніхто не обмежує в правах. Ми всі – українці. І прапор у нас ніколи не змінювався».
Люди селища виходили то по півтори, то по дві тисяч осіб на спротив російському агресору, розповідає голова Ріпкінської ОТГ Сергій Гарус. Натомість росіяни погрожували приєднати селище до Білорусі і навіть дати пенсію, однак меншу за українську.
«Утримували (селище), як могли. Казали їм: їдьте додому, вас тут ніхто не чекає. Український прапор жодного разу не змінювався. А в окупантів були списки сімей, навіть результати голосування на виборах…», - розказав Сергій Гарус.
У прилеглих селах росіяни проводили обшуки родин учасників АТО. У них були списки таких військовослужбовців, військових пенсіонерів, поліцейських… А в селах Буянки, Вишневе, Довжик забирали людей у полон, є поранені.
Джерело - ОК "Північ".