Сергію Копищику з Малого Жолудська, села у Вараському районі, лише 24 роки. Звичайний поліщук, який знає, як упоратись з домашнім господарством, будівництвом. А нині – вже й знає, як то бути солдатом, воїном, захисником і тримати бойові позиції. Проте, розповідь буде про його щастя – історія вірусного відеоролика в Тік-тоці стала передмовою цього матеріалу.
Повідомляє "Володимирець. сіті".
Призвали Сергія на службу після 24 лютого. Жорстокі бої, щире плече побратимів, суворі будні воїнів України. А потім, в одну мить – на волосину від смерті. Тяжке поранення – уламки російської міни посікли ноги, тіло. Ампутація обох ніг – одна вище коліна, друга – нижче. Хоч за одну лікарі довго ще боролись. Ушкоджене око, втрачене здоров’я, але не втрачене бажання до життя. Може, навіть, ще більше бажання жити, бо справжню ціну життю знає Сергій.
За дві доби – майже три мільйони переглядів
Без імен, але цю молоду і закохану пару у вишиванках нині знає уся країна і не лише наша. У сюжеті: в поліську хату заходить гурт людей у вишиванках, допомагають на поріг в’їхати інвалідному візочку з красенем...без ніг. Але красень і дівчина у яскравому національному вбранні – неймовірно щасливі. Футляр з обручкою та квіти подає дівчині, щось каже, але то все закрито музикою. Авторка відео, Яна, як виявилось згодом – сестра хлопця, який освідчувався. Вона опублікувала це відео у соцмережах. За її словами, за дві доби це відео переглянуло майже три мільйони користувачів:
– Це відео швидко потрапило в рекомендації Тіктоку, там було 2,8 мільйонів переглядів за півтори доби! Але Тікток видалив відео і мою сторінку без права на відновлення. Бо на це відео писали коментарі люди з Польщі, США і навіть Казахстан. Був навіть один коментар від людини з росії. Він написав: «ви, українці, сильний народ, а ми «терпіли» і будемо терпіти». Тільки російською був коментар. Можливо з росії почали ті скарги кидати, – розказує Яна.
А потім відео заблокували адміни, разом зі сторінкою. Чому? Та нині війна і у соцмережах теж працюють окупанти – на такі позитивні моменти з життя українців надсилають скарги адміністраторам масово. Аби напаскудити хоч так українцям, якщо не здужають на полі бою. Та історія ця встигла розлетітись інтернет світом.
Давайте знайомитись – Сергій та Світлана
Сергій Копищик з Малого Жолудська, що у Вараському районі, має лише 24 роки. Закінчив місцеву школу, вивчився у сарнах на автомеханіка та працював до мобілізації у Луцьку на заводі.
«Гуморист по життю. Він завжди виступав у різних сценках, дуже гарно втілюється в різні образи. Ооо… він дуже позитивний і веселий. Він в школі і на навчанні був завжди артистом, виступав або був ведучим. Він один із тих хлопців, які є справжнім патріотами. Всі його знають, як людину, яка підтримає. І завжди гарно з ним проводити час. Ми з ним дружні, він мені допомагає, якщо потрібно, а я йому. Він дуже добра і щира людина» – написала молодша сестра Яна про брата.
Призвали Сергія на службу після 24 лютого. Жорстокі бої, щире плече побратимів, суворі будні воїнів України. А потім, в одну мить – на волосину від смерті. Тяжке поранення – уламки російської міни посікли ноги, тіло. Ампутація обох ніг – одна вище коліна, друга – нижче. Хоч за одну лікарі довго ще боролись. Ушкоджене око, втрачене здоров’я, але не втрачене бажання до життя. Може, навіть, ще більше бажання жити, бо справжню ціну життю знає Сергій.
Світлані 24 роки. Вона – волиняночка. Родом з Ківерцівщини. Працює у Луцьку медсестрою. Познайомилась з Сергієм у різдвяні свята цього року у ресторані, де зі своїми компаніями святкували.
– Ми відпочивали з друзями. На вулиці гуляли, а там поряд дорога. Раптом на дорогу вибігла якась собака і ми почали галасувати, що її зіб’є машина! Сергій кинувся на дорогу між автівками і забрав ту собаку. Я підбігла, присіла поряд, почали гладити ту собаку. От і розговорились. А далі так і зав’язалось наше знайомство, з радістю згадує Світлана.
Неймовірним збігом і знаком долі Світлана вважає їх знайомство. Тоді, у тому ресторанчику, розмовляли, знайомились після героїчного порятунку песика і Сергій запитав дату її народження. Панянка смішками сказала: «А вгадай!». Назвав Сергій дату навмання – 25 вересня. Шокована Світлана мало не втратила дар мови, бо він абсолютно вгадав! У тому обидвоє побачили знак – і на диво між ними багато спільного. Їх стосунки у той різдвяний день напевно отримали Боже благословіння.
Молились за сина щодня, може це його уберегло від смерті
Мама Сергія, пані Руслана, продавчиня у Маложолудському «Жолуді». Коли сина мобілізували, втратила спокій разом з чоловіком Сергієм – щодня молилась і тихенько плакала. Двоє дітей у них – Сергій і Яна, молодша. Але щиро вірила, що її дитину ворожа куля омине.
– Дуже тяжко сприйняли повідомлення про поранення і не могли повірити! Але дякували Богові, що живий лишився, бо два побратими Сергія поряд загинули в той момент. Один зразу на місці, а інші померли через деякий час від отриманих ран. Його оптимізм піднімав дух і нам, я зразу з Яною приїхали до нього в госпіталь. Перший день, коли нас пустили до нього в реанімацію, син був слабенький, але на позитиві. Він нам постійно казав, що все буде добре. Світлана з першого дня була з ним. Хоч вона ж йому тоді була лише знайома. Але так, як вона опікувалась ним – не лишало сумніву у її щирості і почуттях! – розказує Руслана, мама Сергія.
У боях за Снігурівку, що на Херсонщині, полягло багато українців. За півтора кілометра від села 27 липня поранили й Сергія Копищика. Спочатку його привезли в госпіталь Миколаїва, там він був лише день. Потім з Миколаїва направили на Одесу і там зв’язок з Сергієм пропав. Тоді його зразу на операцію відправили і родина цілий день шукала хлопця.
– Наш друг з села, Богдан, живе в Одесі і я звернулася до нього за допомогою, щоб він поміг знайти, де саме Сергій. І колеги хлопця мого, які теж в Одесі, шукали брата. І отак знайшли – він був в Одеській обласній лікарні. Потім його направили в офтальмологічний інститут Філатова, там йому робили дві операції на око, – розказує Яна.
Віра в силу духу Сергія, віра у Бога, родинна підтримка і підтримка коханої людини не давали хлопцю нагоди для зневіри чи безнадії. Сам Сергій намагався жартувати і налаштовувати близьких на позитив, хоч усі рани боліли, а його довгих ніг вже не було. Через цей оптимізм і родина зі Світланою мужньо тримались та допомагали хлопцю усіма силами поправити здоров’я, адже по-іншому не могли теж. Через його оптимізм і бажання жити, в госпіталі всі лікарі знали про нього і ставили його у приклад іншим.
Спершу освідчення, а ноги потім
Якщо на службі Сергій ще й не думав одружуватись, то, відчувши неймовірну відданість Світлани у найтяжчі дні лікування, категорично змінив думки і почав планувати освідчення. Поки лікувався, плани були – стати на ноги, отримати протези. Але в якийсь момент ноги відступили перед почуттями.
Чи боявся, що відмовить йому кохана? Ні, не боявся і у Світлані не сумнівався.
На свати їхали цілою родиною і всі у вишиванках. То була ідея Яни і вона прийшлась до вподоби родині. Коровай, вишиванки і радість зі слізьми батьків – щастя дочекались для сина!
– Як я хвилювався! Я почав заїкатись, я забував вже заготовлені слова! Та я ніколи так не боявся говорити, як перед Світланою, з обручкою, навіть у бою не так страшно було! Щось таке робилось зі мною – то, мабуть, я від щастя, – розказує у телефонній розмові Сергій про освідчення і сміється.
На відео, не придивляючись, побачите щирі емоції обох молодят і радість родини.
Дату весілля ще не планували – знають, війна може їх жорстко відкоригувати. Але Сергій каже, що далі у планах – ноги. Потім – реєстрація шлюбу. Планують одружитись у Луцьку і жити там.
Фото та відео - "Володимирець. Сіті".
