На Рівненщині подружжя, яке переїхало з Донеччини, під час військових дій почало навчати дітей робототехніці та програмуванню.
Про це повідомляють у Рівненській ОДА.
Після переїзду Ганна та Сергій встигли виграти декілька грантових конкурсів, провести серію майстер-класів для більш ніж тисячі школярів, а ще підготувати вже досвідчених вихованців до міжнародних змагань, які відбувалися в Угорщині. Вони єдині представляли Україну і посіли друге місце.
«Я - кандидатка технічних наук, працювала у Донецькому національному технічному університеті на кафедрі прикладної математики та інформатики, була доценткою. Робота мені подобалася. Але коли у 2014 році розпочалися бойові дії, ми переїхали у Вугледар – містечко за 60 кілометрів від Донецька. Нашим синочкам тоді було 5 і півтора року. Ми думали, що це ненадовго, що ми скоро повернемося, але склалося зовсім по-іншому», - пригадує Ганна.
Задля того, аби зацікавити малечу та якось з користю проводити час сім'я вирішила самостійно організовувати різні заняття та гуртки. Спочатку вони влаштовували «наукові шоу» на тему фізики та хімії, а потім поступово перейшли до робототехніки.
Ганна та Сергій зуміли залучити грантову підтримку, закупили конструктори та інше обладнання. І в перший же рік роботи підготували вихованців до участі у Всеукраїнських змаганнях із робототехніки і програмування, які відбувалися в Києві. І несподівано діти посіли 1 місце. Таких результатів навіть не очікували, тож це дуже надихнуло на подальшу роботу.
Поступово гурток робототехніки набував популярності серед охочих відвідати. Згодом за допомогою грантів від міжнародних донорів, подружжя відкрило такі гуртки у Волновасі, Кураховому та Новотроїцькому. Вони підготували і викладачів, які працювали з дітьми, закупили конструктори Lego, де є роботехнічні набори із датчиками, моторчиками.
Діти, які відвідували заняття, щороку брали участь у конкурсах - і регіональних, і всеукраїнських. Ставали переможцями, а ще представляли нашу державу на світовому рівні. І з року в рік потрапляли у п’ятірку кращих. А потім настало 24 лютого.
«У Вугледар прилетіло в перший же день. Пам’ятаю, як стояла в черзі в аптеку і буквально за 800 метрів вибухнуло. Було дуже страшно. І біля лікарні під час вибуху загинули люди. Вугледар – невелике місто. Там всі один одного знають, або принаймні десь бачились. А це так тяжко, коли гинуть знайомі…» - ділиться жінка.
Жінка вмовила чоловіка виїхати, проте недалеко. Вони залишались у межах рідної Донеччини, там волонтерили та допомагали людям.
«Впадати у депресію не було часу, бо ми займалися іншим. Думки спрямовували в конструктивне русло, щоб комусь допомогти. Але переломний момент все-таки був. Ми ж всі сподівалися, що це все ненадовго. І коли їхали з Вугледару, то думали, що то на декілька тижнів. Речей багато залишили, як і в квартирі в Донецьку. А там – і дитячі фотографії, і інші, начебто дрібнички, але дуже цінні, з теплими спогадами, - пояснює Ганна. – Тяжко було усвідомлювати, що ця війна надовго. Але коли з цим розумінням починаєш миритися, стає легше і можна рухатися далі».
І врешті-решт сім’я Теличків вирішила їхати на Рівненщину – до родичів. Вони й тут продовжили волонтерити і допомагати українським захисникам. А ще продовжили навчати дітей робототехніці та програмуванню. Заручилися підтримкою департаменту освіти і науки Рівненської ОДА, подавалися на грантові конкурси, вигравали і реалізовували проєкти.
Взагалі заняття з робототехніки корисні не лише тим, що розвивають, наприклад, інженерне мислення. Це ще й навики командної роботи, і пошук дизайнерських рішень, і вміння постійно вдосконалювати розробку, а також аргументовано доводити думку, правильно комунікувати, в тому числі й англійською, бо ж на міжнародних змаганнях це необхідно.
«Я дуже хотіла б, щоб війни не було, але вплинути на це не можу. Зате я можу навчати дітей. Допомагати їм розвиватися, бо в майбутньому саме вони розбудовуватимуть Україну і світ, інноваційний та інформаційний, - пояснює Ганна Теличко. - Той, хто буде займатися розробкою і створенням чогось нового та корисного, навряд чи матиме час, щоб щось руйнувати. Наше завдання – виховати майбутніх лідерів, які вміють мислити, гуртуватися. Які замість того, щоб воювати, будуть освоювати Марс».