Лісівник з Рівненщини Роман Боровець наразі воює на донецькому напрямку. До повномасштабного вторгнення чоловік і уявити не міг, що стане артилеристом.
Інформують у Поліському лісовому офісі.
"Сьогодні у Романа день народження. Щиро вітаємо! Дуже пишаємося нашим колегою! Бажаємо удачі та завжди успішних боїв. Хай береже Бог - всюди, де б не довелося побувати. Віримо, що сьогодні таки будуть час та причини для святкового настрою. Рідні - дружина Марина, синочок Тимур та донечка Емілія - точно додадуть гарних емоцій", - написали у мережі лісівники 11 січня.
Зараз Роман воює на донецькому напрямку. З початку повномасштабної війни. А до того працював майстром лісу у нинішній філії «Березнівське лісове господарство» ДП "Ліси України".
Рано залишився без тата, тому обов'язки за сестру і маму впали на плечі Романа. Тож роботи хлопець не боїться жодної. В лісову галузь прийшов за прикладом тестя - іноді допомагав у роботі, а тоді й сам пробував щось робити. Так і лишився працювати з 2019 року.
«Він у мене не просто майстер лісу, а майстер на всі руки. Все вміє зробити. Будинок практично будував власними руками. Я була ще зовсім юна, коли виходила заміж за Романа. Але вже тоді відчувала, що в ньому можна бути впевненою на всі 100%», - розповідає дружина Марина.
Тепер Роман Боровець - артилерист. Їхню 53 ОМБ їм. Князя Володимира Мономаха називають грім і полум'я. Хлопці вправно керують своїми бойовими машинами. А в самій бригаді зібралися переважно місцеві - воїни родом з Луганщини, Донеччини. Усі - великі патріоти.
Роман рідко буває вдома. За цей час лише двічі був у відпустці по кілька днів.
«Спочатку, коли приїхав, довго мовчки сидів і просто дивився у вікно. А потім каже: «Дивно, що люди отак собі ходять, займаються звичними справами і нічого не бояться», - розповідає Марина.
Розмов про війну на любить. Каже, краще говорити про життя буденне.
Скромний дуже. Насправді не хотів цієї публікації. Мовляв, навіщо. Тож все, як у всіх. Нічого він особливого не робить. Від допомоги постійно відмовляється, коли телефонують з роботи або волонтери - всього у нього завжди вдосталь.
«Все спокійно, все добре, все є. Отак Роман мій постійно говорить. Один раз за весь час зізнався, що був на завданні і дуже хотів пити. А води ніде не було ні краплинки, - каже Марина. - А коли приїздив додому, наш будинок наповнився запахом бензину та пороху. Перемо речі, але таке враження, що це ніяк не змінює ситуацію. Настільки наші хлопці вже пропахнули війною».
