Назавжди в строю: історія КОРДівця з Рівненщини, який загинув під час ракетного удару

Боєць КОРДу Андрій Оксенюк загинув під час бойового завдання 22 травня 2022 року. По місцю їх дислокації вороги завдали ракетного удару.

Повідомляють у пресслужбі поліції Рівненщини.

Старший лейтенант поліції Андрій Оксенюк працював старшим інспектором 1-го відділу з проведення спеціальних операцій (штурмовий) управління «Корпус оперативно-раптової дії» Головного управління Національної поліції в Рівненській області. Службі в органах внутрішніх справ він присвятив понад 15 років. Спецпризначенцем «КОРДу» став від початку створення спецпідрозділу у листопаді 2016 року.

«Це перший наш набір, бійці тут із самого початку, — розповідає Оксана Ковальчук, заступниця начальника управління «КОРД» ГУНП в Рівненській області. — Вони повірили у цей підрозділ і з першого дня залишились тут. Це можна сказати був наш головний кістяк. Наш хребет. На них рівнялись. Вони вчили та допомагали молодим».

Андрій Оксенюк професійно займався греко-римською боротьбою, а у підрозділі був парамедиком. Обравши вузьку для себе спеціалізацію, навчив основ тактичної медицини й молодого бійця, який прийшов у 2020 році.

Від початку повномасштабного вторгнення росії на територію України був у складі зведеного полку Національної поліції України «Сафарі». Коли постало питання нового відрядження у зону активних бойових дій саме Андрій поїхав, оскільки там потрібен був тактичний медик.

Страшна звістка прилетіла на світанку 22 травня 2022 року після влучання ворожої ракети у місце дислокації їхнього зведеного підрозділу. Лише в Андрія Оксенюка вцілів телефон.

«Я не міг повірити, не розумів, що сталося, — розповідає командир спецпризначенців Сергій Нетребич. — Я одягнувся, приїхав на роботу почав обдзвонювати усіх, хто там був. Гудки йшли лише до Андрія. В мене була надія, що він зараз підніме слухавку, пояснить усе, що сталося, і розраховував, що наші лише поранені. Я до останнього не вірив». Утім, реальність виявилась куди жорстокішою.

Дружина Ірина пригадує, що неодноразово просила чоловіка, аби полишив небезпечну службу. Але після 2015 року, коли Андрій брав участь в зоні АТО зрозуміла: усе марно — він жив службою і змінювати її не збирався. Хоча колеги запевняють, Андрій був прекрасним сім’янином і проводив із родиною кожну вільну хвилинку. У нього залишилися дружина та двоє діток: донька Ангеліна та син Ярославчик.

Агресія росії внесла свої зміни у долю родини ще у 2014 році. Випадкова зустріч викликала інтерес в обох. Почали зустрічатися і запланували одружитись 5 липня 2014. Та буремні події на Сході України покликали Андрія в зону ООС. Тож тоді за день до від’їзду, 24 червня, без роздумів пара у РАЦСі офіційно зареєструвала шлюб.

Андрій украй рідко ділився своїми переживаннями.

«Це не та людина, яка розказуватиме про небезпеку. Він жив цим підрозділом», — каже Іра.

Проте сьогодні жінка з болем усвідомлює, що, вочевидь, не робота була на першому місці в Андрія, а діти.

«Він так любив дітей, він завжди із роботи поспішав додому. Його діти ніколи не називали татом, лише татусь». Пишався донечкою, а разом із сином втілював у життя своє захоплення — ходив на риболовлю».

«Дуже хазяйновитий, домашній, сімейний, добрий, — розповідає про колегу Оксана Ковальчук, заступниця начальника управління «КОРД». — Діти просто копії Андрія, він усе спішив додому».

А бійці спецпідрозділу про Андрія кажуть — майстер на всі руки. Саме він зі своїм напарником та вірним другом Ігорем Марковим облаштували кімнату для проведення тактичних занять. Товаришували, тож разом поїхали й у своє останнє відрядження.

«Андрій був дуже хорошим хлопцем, дружній, він завжди допоможе, будь-кому хто б не звернувся», — підкреслює Дмитро Бражник, інспектор 1-го відділу з проведення спеціальних операцій (штурмовий) управління «КОРД».

Справжнім другом називає чоловіка і його дружина Ірина. «Моя опора та мій порадник. Я дзвонила йому, поплакатись, він завжди вислухає. А зараз немає Андрія, немає з ким поділитись своїм болем».

Усі, хто знав Андрія Оксенюка, стверджують, що він страшенно любив життя і мав масу планів. Навіть перед початком війни, перед від’їздом для підтвердження сертифіката бійця групи «А» до Київщини, обіцяв дружині, що повернеться, і вони обов’язково поїдуть на море.

Старший лейтенант поліції героїчно загинув на 35-му році життя. За час служби заохочувався п’ять разів.

Представлений до нагородження державною нагородою України, посмертно.