За першу половину січня у Рівненському обласному госпіталі ветеранів війни медичну реабілітацію пройшли 90 військових, які отримали поранення. Ще сотня захисників – продовжують її. У деяких випадках лікування одного пацієнта займає до трьох місяців, інколи - швидше. Зважаючи на те, що кількість поранених на фронті досить велика і постійно зростає, утворюється черга на реабілітацію після отримання травм. Як проходить реабілітація і як туди потрапити військовому – розповідаємо у матеріалі.
Рівненський госпіталь – один із основних медичних закладів України, де проводять невідкладну реабілітацію військовослужбовців ЗСУ після важких черепно-мозкових і спінальних травм.
Із кожним пацієнтом працює ціла команда на чолі з лікарем фізичної та реабілітаційної медицини. Команда складається із пацієнта, лікаря ФРМ, медсестер, психолога, фізичного терапевта, ерготерапевта за потреби.
Поруч із медичною реабілітацією невід’ємною частиною адаптації пацієнта є психологічна підтримка. Тому за кожним військовим закріплений відповідний фахівець. Про це журналістам «Рівне Медіа» розповіла завідувачка віддалення фізичної та реабілітаційної медицини Ірина Каспришен. Її відділення називають серцем госпіталю:
«Психолог слідкує за психологічним станом і дуже часто допомагає нам, коли ми можемо не зауважити у силу завантаженості, що щось не так із пацієнтом. У нас відбуваються засідання таких команд, зараз ми перейшли в формат засідань по конкретному пацієнту. Якщо ми вже зібрали всю інформацію, збираємось із родичами, обов’язково повідомляємо про це психологу заздалегідь. Психолог готує пацієнтів до отримання інформації стосовно його стану, можливо, він не готовий ще почути про свої перспективи. Тоді ми намагаємось поспілкуватись з дружиною чи доглядальником: як краще підійти, у якому форматі краще говорити з пацієнтом, щоб для нього це не було шокуючою інформацією. Можливо, інформацію потрібно дозовано подавати. От для цього нам потрібні психологи. Як правильно говорити з конкретним пацієнтом. Буває, пацієнт розуміє, а з дружиною проблеми. Таке буває, що не можуть прийняти. Ситуації різні».
Пацієнт не повинен виписуватись у нікуди
Працівники госпіталю намагаються не лише лікувати та реабілітувати військових, але й готують їх до цивільного життя після виписки. Так, у закладі є соціальний працівник, який підказує, куди звернутись: як, до якої служби, зв’язується із соціальною службою того регіону, звідки приїздить пацієнт, і повідомляє, що буде такий чоловік. Таким чином закликають соцслужбу громади підготуватись і забезпечити умови для пацієнта вдома.
Та працює над соціалізацією пацієнтів не лише соцпрацівник. Команда медиків робить усе, аби навчити поранених жити у домашніх умовах. Адже за час реабілітації вони звикають до зручностей закладу, а по поверненню додому часто відбуваються регресії.
«Фізичні і ерготерапевти, крім того, що вони ведуть заняттєву діяльність, вони ще вчать і доглядальників доглядати правильно за пацієнтом, якщо пацієнт у перспективі буде далі маломобільний. Вони також вивчають житло пацієнта, на якому поверсі. Ми частково перейняли функції соціальних служб на місцях – стараємось зрозуміти, чому нам треба пацієнта навчити. До прикладу, вдома ванна і її ніхто на душ, який зручніший для маломобільних, міняти не буде. Тоді ми стараємось навчити пацієнта користуватись ванною. Ми виясняємо, на скільки широкі двері, чи влізе крісло колісне туди, які є поріжки, чи є пандус, нюанси, про які ми прямоходячі забуваємо і не помічаємо. Як налаштувати кухню, які адаптивні засоби треба мати вдома, щоб пацієнт повернувся звідси, де йому комфортно. Буває, що пацієнт по поверненню додому впадає у депресію і відкочуються назад у тих успіхах, яких ми досягли. Пацієнт не повинен виписуватись у нікуди. Маломобільні пацієнти – це обов’язково великий ризик пролежнів, вони забувають про це, про позиціонування, проходить кілька місяців: у мене пролежні я хочу до вас. І душа рветься, бо тільки ти його витягнув звідти», - зазначає Ірина Каспришен.
Левова частка пацієнтів госпіталю мають травми спинного мозку з різним рівнем ураження: поперековий відділ, шия, грудний відділ. Кожен із цих рівнів ураження має свої наслідки: від абсолютно лежачого до пацієнта, який за кілька місяців з крісла колісного перейшов на милиці. Але такий прогрес мають одиниці. Це не залежить від того, на скільки з ним добре працює фізичний чи ерготерапевт. Це залежить тільки від того, з яким ступенем ураження він приїхав у заклад. Ну і, звісно, настрій самого пацієнта.
Успіх пацієнта і суперкоманда - найкраща мотивація
Ірина Каспришен разом із командою щодня допомагає пораненим бійцям. На питання, що її мотивує і допомагає налаштуватись – вона відповіла:
«У мене є суперкоманда. Це моє джерело наснаги. Я маю людей, які дивляться зі мною в одну сторону і хочуть допомогти так, як я. Це мотивує працювати далі. Звісно, якщо я бачу, що пацієнт в результаті нашої спільної з ним роботи, досягає результатів, це мотивує ще більше».
У госпіталі облаштували майстерю з ремонту колясок колісних. Тут здійснюватиметься підбір, налаштування, виготовлення та навчання користуванню технічними та іншими засобами реабілітації.
Для охочих потрапити на реабілітацію у Рівненський обласний госпіталь ветеранів війни радять надсилати листи на електронну пошту закладу. Їх потім скеровують керівниці відділення ФРМ і вже тоді потенційних пацієнтів внесуть у чергу. Адреса електронної пошти госпіталю: [email protected].
*Створено за фінансової підтримки Європейського союзу. Зміст є відповідальністю редакції «Рівне Медіа» та не обов'язково відображає позицію Європейського Союзу.
