Рівне Медіа
Словацького 4-6 Рiвненська область, Рiвне
+380676111844

Поранених кинули в льох: перемагаючи біль двоє військових із Волині вибрались із російського полону

29-річний Віктор, уродженець села Озютичі Затурцівської громади, ще у 2014-му боронив кордони України від путінської орди. Захищав Луганський аеропорт, отримав поранення в ногу. Він гордився своїм бойовим досвідом, тож коли росія почала загарбницьку війну, не зважав на поранення, а одразу пішов у військкомат, пише Вісник

Віктор живе у селищі Пульмо Шацької громади. Має двох маленьких донечок. Рідним непросто було змиритися з його рішенням добровольцем іти на війну. Мовляв, у тебе дітки, будь вдома. Але чоловік заявив: «Якщо не я, то хто захищатиме моїх дівчат?» 

Його одразу як бійця з досвідом відправили в гарячі точки. Під час сутички з окупантами в одному із сіл отримав поранення обох ніг. Ще важчий стан був у його побратима Ігоря з Нововолинська. Йому куля потрапила у спину та вилетіла через живіт. Знесилених українських військових схопили орки і кинули у якийсь льох. Двері закидали камінням та цеглою. Певно, хотіли, щоб загинули від втрати крові або голоду. 

Та навіть будучи у важкому стані, чоловіки не думали здаватися. Найважче було піднятися нагору сходами. Ігор підштовхував наверх Віктора, а тоді той підтягував побратима. Перемагаючи біль, Віктор невпинно штовхав двері, і йому дивом вдалося зробити невелику щілину та виповзти. Потім витягнув Ігоря. 

«Ми трималися і рятували одне одного, як могли, бо вірили, що вийдемо до своїх», – каже Віктор.

На дорозі закривавлених солдатів підібрали незнайомі люди на машині й завезли у госпіталь.

«Вони теж зробили героїчний вчинок. Не побоялися потрапити під кулі росіян. А якби нас зупинили, то нема сумніву, що розстріляли б без розмов. Ми обмінялися номерами телефонів і після перемоги обов’язково зустрінемося!», – розповідає чоловік.

Лікар, який оперував Віктора, з усмішкою зауважив, що той народився в сорочці, але трошки коротенькій, бо ноги не закрила. А от стан Ігоря і досі лишається важким, та медики переконані, що найстрашніше позаду. Його мама дзвонила до Віктора і зі сльозами дякувала за порятунок її дитини.

Про всі ці події розповідає мама Віктора Руслана Дудюк, бо син і досі перебуває під наглядом медиків.

«Усе так швидко сталося, що я навіть не встигла злякатися. Того дня старший син Сергій саме збирався у військкомат. У мене був «холодок на серці». Аж тут Вітя дзвонить і каже, що поранений, їде у госпіталь. Уже згодом моя сестра Оксана, яка живе у тих краях і приносила Віті передачі, розповіла усі подробиці. Дуже вдячна їй за допомогу, а також всім добрим людям, які підтримували наших хлопців. Звичайно, я горджуся своїм сином, що він врятував побратима. Але у мене всі сини мужні!, – каже жінка.

Всі троє синів Руслани Миколаївни боронили Україну. Віктор уже двічі. Наймолодший, 25-річний Павло, теж був в АТО, а нині найстарший, Сергій, проходить бойовий вишкіл. 

Коли хтось каже пані Руслані, що якщо у неї один воював, то другий міг би не йти, вона твердо відповідає:

«Ми всі хочемо, аби був мир. А хто ж має нас захищати? Той не піде, третій, десятий… У теперішній ситуації соромно таке казати. Ми виростили чоловіків, і їхній обов’язок – оберігати нас! Я переконана, що перемога за нами, бо тільки справжні патріоти, сильні духом, можуть знищити путінську нечисть», – каже вона.

Читати також

25.05.2022 "Всі - проти росії": окупанти шоковані, що весь світ підтримує Україну зброєю

«Америкоси притягли підкріплення їм, зброю. Там Америка і весь світ, нах*й! Все туди ху*рять, зрозумів, підкріплення їм, бл*дь! Всі - проти Росії», – говорить один окупант іншому. Він додає, що розмовляв із колегою, який займається поповненням для їхньої армії: Піз*єц, каже, братан, піз*єць. Молодняк, каже, довбо*би їдуть. Я взагалі в ах*ї. Заїхали туди, а вони без броників, без ніх*уя. Пішли до магазину пиво купувати...