Підсумовуючи 2021-й рік, у ФДМУ по Рівненській області зазначили, що минулоріч до державного бюджету з Фонду держмайна надійшло 185 440 314,168 грн (враховуючи ПДВ), виключно по Рівненщині. Це означає, що послугами цього органу користується немало громадян, які приватизують чи орендують об’єкти, що перебувають на балансі держави. Проте досі можемо спостерігати упереджене ставлення суспільства до цих процесів, зокрема до приватизації. Ми поговорили про це з очільником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях Кирилом Бережним. У інтерв’ю він розповів про основні нюанси приватизації та поділився актуальною інформацією про судові справи та нещодавні обшуки правоохоронними органами.
Що таке власне приватизація та які основні принципи її процесу?
Приватизація – це відчуження майна, в нашому випадку, державного майна на користь фізичних, юридичних осіб. Але варто сказати, що приватизація – це явище не нове для України, оскільки фактично з початку незалежності приватизаційні процеси відбувалися, але питання в тому, як вони відбувалися і як вони відбуваються зараз. Краще не коментувати того, як вони відбувалися раніше. Сьогодні ж приватизація – це найбільш прозора, доступна й відкрита послуга серед усіх процесів, що виконує держава. Тому що зараз Фонд державного майна фактично є одним із найперших органів державної влади, який застосував усі демократичні напрямки щодо прозорості, боротьби з корупцією, доступності надання своїх послуг громадянам України.
Наприклад, у 2021-му році ми виконали план приватизації як Регіональне відділення, і досягли поставлених цілей безпосередньо по Рівненській області. Але я не можу сказати, що ми задоволені цими результатами, незважаючи на те, що в нас є не тільки виконання, а й перевиконання. Ряд об’єктів ми не змогли продати, але на все це є об’єктивні причини. Грубо кажучи, причини, що не залежать від роботи Регіонального відділення. По-перше, ми не змогли реалізувати частину об’єктів, в яких стартова вартість на сьогоднішній момент не відповідає ринковій вартості. Тому ринок зреагував так, що аукціони не відбулись. А через те, що немає можливості переходити на аукціони за зниженням ціни, то і об’єкти декілька разів повторно виставляються за першою початковою вартістю, продаж за якою не дає результату. І по-друге, є частина об’єктів – державних підприємств із дуже великою заборгованістю, тому реалізувати приватизацію саме таких ще важче, але ми над цим працюємо.
Який найбільший об’єкт було приватизовано в 2021-му році?
У 2021 році реалізовано на звичайному аукціоні, з двома учасниками Радивилівський КХП за 176 млн. Варто ще додати, що сума надходжень за результатами 2021-го року в десять разів перевищує всі суми, які взагалі отримувало Регіональне відділення. Іншими словами, якщо скласти суму продажу усіх об’єктів малої приватизації, що були реалізовані Регіональним відділенням, то ця сума в десять разів більша.
Якщо ми вже говоримо про об’єкти приватизації, то чи можете розповісти, які найголовніші об’єкти Рівненщини плануєте виставити на приватизацію цього року?
У 2022-му плануємо реалізувати приватизацію Рівненського авторемзаводу, що вже давно потребує цього процесу, але тільки з 2021-го року почалася робота щодо приватизації. До того ж, там накопичилась величезна сума заборгованості і по заробітній платі, й інших боргів. Але я думаю, що нам все-таки вдасться реалізувати цей об’єкт, але в цьому випадку сума продажу може бути не такою вагомою, як би хотілося. Під час приватизації підприємств із боргами декого може обурювати низька вартість об’єкту. Але питання ж не в тому, за скільки продано цей об’єкт, а питання в погашенні заборгованості по такому підприємству. Сума боргів, що має бути сплачена новим покупцем цього підприємства може перевищувати вартість такого об’єкту приватизації в десятки разів. Тобто ціна реалізації, наприклад, може бути півтора-два мільйони гривень, але в умовах договору купівлі-продажу може бути зазначено, що покупець має сплатити заборгованість підприємства, сумою десять-двадцять мільйонів. Тому не треба звертати увагу лише на суму реалізації – треба дивитися в такому випадку й на умови договору купівлі-продажу. Я на цьому наголошую, бо в нас цього року є декілька таких проблемних підприємств. І друге – це «Бурштин України», підприємство теж із великою заборгованістю, тому сума реалізації буде відповідно менша. Ще плануємо реалізувати «Рівнеторф», що потрапляє під приватизацію через рішення уряду про приватизацію усіх об’єктів торфовидобувної галузі.
На скільки відомо, процес приватизації наразі повністю діджиталізований. Розкажіть, як працюють електронні аукціони і як стати його учасником?
Фонд держмайна – це практично одна з перших державних установ, яка перейшла на європейські стандарти надання послуг. Підготовка об’єкта приватизації, інформація й розповсюдження відбуваються з мінімальним контактом робітників Фонду держмайна з потенційними покупцями. Є декілька напрямків, що підтверджують це. Перший – віртуальна кімната даних із інформацією про все, що стосується підприємства (його вартість, оцінка, борги, судові справи, технічні паспорти). Будь-хто може надіслати запит до Регіонального відділення й отримати доступ, щоб ознайомитися з цією інформацією. Другий напрямок – Регіональне відділення саме не здійснює реалізацію об’єктів, ми тільки їх готуємо й передаємо вже на електронний майданчик, що зовсім не пов’язаний із роботою Регіонального відділення. Там на відкритих аукціонах уже й реалізуються об’єкти малої приватизації реалізується на відкритих аукціонах об’єкти малої приватизації. Фактично ця послуга доступна для 99% відсотків жителів України, не тільки громадян. Отож, для того, щоб взяти участь, потенційний покупець має зареєструватися на електронному аукціоні, сплатити гарантійний внесок, сплатити внесок за участь в аукціоні, і вже потім брати в ньому участь. За все це відповідає електронний майданчик Prozorro. А вже на етапі підписання договору купівлі-продажу представник Регіонального відділення, найчастіше його керівник знайомиться з покупцем.
А скільки триває процес приватизації: починаючи від підготовки об’єкта й аж до підписання договору?
Якщо вже об’єкт підготовлений і виставлений на аукціон, то близько тридцяти днів він перебуває в системі Prozorro, для того, щоб будь-хто міг зайти й ознайомитися з інформацією й переліком документів, які там є. Потім аукціон, після якого, протягом тридцяти днів переможець (якщо його визначено) має підписати договір. Право власності переходить фактично з моменту сплати коштів та підписання акту прийому-передачі.
І чи зазвичай багато учасників беруть участь у таких аукціонах, чи це залежить від масштабу активу?
Безумовно, чим дешевший об’єкт – тим більше учасників. Але впливати на це можуть будь-які чинники: від погоди до курсу долара, від очікування свят і їх завершення.
А чи бувало так, що деякі великі об’єкти не продаються впродовж декількох аукціонів?
Буває, тому що на них і впливають чинники, про які я говорив до цього. Якщо великі об’єкти не продаються, то ми виставляємо їх декілька разів. Те ж саме робимо і з меншими об’єктами, але великі стараємося частіше виставляти, адже більші гроші потребують і вивчення ситуації, і підготовки збирання цих грошей. Ми розуміємо, що, наприклад, місяця не вистачає комусь до виваженого підходу щодо можливої вартості цього об’єкту. І взагалі не треба забувати, що перед початком аукціону ніхто не знає, яку суму заплатить переможець, і чи буде він готовий до такої суми. Якщо об’єкт не продається на першому аукціоні, а потім на другому і так далі, то є потреба проводити голландський аукціон, або аукціон зі знижкою 50%. Тобто немає таких об’єктів, які були б непродані. Є лише ціна, за якою цей об’єкт на даний час не може бути проданий. Як говорять, що немає поганого товару, є просто погана ціна на товар.
Чи було так, що іноді об’єкти оренди ставали об’єктами приватизації?
Так, адже, по-перше, приватизація – це ж і викуп за рахунок невід’ємних поліпшень, і аукціон. Є різні форми реалізації майна. Тому, якщо орендар здійснив невід’ємні поліпшення, він має право на покупку з урахуванням невід’ємних поліпшень цього об’єкта за ринковою вартістю, мінус вартість невід’ємних поліпшень, що він вклав, якщо це передбачено умовами договору оренди. Але для того, щоби пройти усю цю процедуру, орендар має отримати згоду органу управління. Регіональне відділення лише виконує в повному обсязі функцію орендодавця державного майна, тому ми звертаємося за погодженням до органу управління. І якщо орган управління й балансоутримувач цього майна (оскільки ми не є ні тим, ні тим) погоджує, то ми ідентифікуємо невід’ємні поліпшення, здійснюємо оцінку «до» й «після», узгоджуємо це з органом управління й уже тоді вирішується доля приватизації. Але були випадки, коли судовим рішенням змушують і Регіональне відділення, і Фонд державного майна, і орган управління виставляти на приватизацію той чи той об’єкт оренди. Це не залежить від мене, наприклад, орган управління може вважати, що йому краще не продавати цей об’єкт. Тоді ці невід’ємні поліпшення мають бути відшкодовані орендарю і на цьому крапка. Але буває, що через бажання деяких орендарів приватизувати об’єкт, починається тиск, на роботу Регіонального відділення зокрема: показують у поганому світлі роботу цілого відділення, або навіть його керівництва.
Про які засоби тиску йдеться?
Ну ми ж бачимо, що є статті в інтернеті, які знецінюють не тільки нашу роботу, а й зазіхають на якісь мої особисті речі. Вони намагаються тиснути не тільки на державний орган, а і на персоналії, на тих, хто там працює й приймає рішення. У таких випадках наша позиція дуже чітка – ми дотримуємося норм чинного законодавства. У мене немає ніяких кримінальних проваджень, є справи, що розглядаються в господарському судочинстві. Бо, якби були кримінальні впровадження, то зрозуміло, що функції керівника я не виконував би. Як може очільник установи в такому випадку підписувати документи, накази, розпорядження? Ніяк. Деякі суб’єкти фактично змушують Регіональне відділення вчиняти дії, що суперечать розумінню норм чинного законодавства. Адже ще раз наголошу: якщо орендар отримав право здійснення невід’ємних поліпшень, то це автоматично не означає, що він отримує право на приватизацію цього об’єкта. Це все одно, що звертатися в прокат автомобілів, взяти там автівку на тиждень й потім сказати власникам, що хочете її купити, адже вона не бере багато пального й добре їздить. Сервіс не захоче її продавати, бо, до прикладу, тільки її придбали, не закрили кредит тощо. То хіба треба йти до суду, щоб зобов’язати компанію продати автомобіль? Це дивно, бо прокат і продаж – різні речі, як і оренда й приватизація. Якщо орган управління не хоче продавати, то змусити його ніхто не може. У випадку невід’ємних поліпшень – їх вартість вам відшкодують. Тому тиснути на мене, чи на Регіональне відділення немає сенсу. І ніхто не обмежить наше право звертатися до суду касаційної інстанції після рішення апеляційної. Крапку у цій історії поставить Верховний Суд.
До того ж, якщо інтернет-ресурс цікавиться якимись проблемами Фонду державного майна, то можна елементарно зателефонувати й отримати коментар, вислухати, ґрунтовно розібратися в ситуації, а не просто згадувати в своїх статтях перекручені факти про Регіональне відділення, знецінювати наші досягнення і таке інше. Тому очевидно, що окрім тиску, в цих інформаційних атак немає іншої мети. Мене звинувачують у заваді роботі приватних підприємств, пишуть, що я тисну на бізнес. Смішно, що наше намагання продати державний об’єкт згідно з вимогами чинного законодавства розглядається як тиск на бізнес. Я сам усе життя займався бізнесом, а на державній службі – останні 12 років, тому виважено ставлюсь до якихось рішень стосовно підприємств.
