Рівне попрощалось із захисником, який загинув на Харківщині.
Про це повідомив мер міста Олександр Третяк.
В останню путь місто провело 45-річного рівнянина Романа Сосіна.
Молодший сержант віддав життя за Батьківщину 15 грудня у Куп’янському районі Харківщини.
Чоловік народився у Рівному, саме тут прожив все життя, закінчив 25 школу, здобув освіту механіка-автослюсаря. Працював водієм. Тривалий час таксував, а останні роки працював за кордоном.
“Його дуже поважали у Польщі. Хлопці-колеги самі поляки просили Романа в напарники. Він був принциповим, мав свою думку і не відступав від неї, відстоював, за що користувався авторитетом,” - розповідає дружина Героя Олена.
Напередодні Нового року Роман приїхав у Рівне, аби відзначити свята разом із дружиною та сином. Саме їх вважав найбільшим щастям, любив понад усе. Роман вже придбав квиток, тож 25 лютого повинен був повертатися до Польщі. Але після подій 24-го залишився вдома...
“У перші дні була певна паніка, нерозуміння до кінця, що відбувається. Роман не міг повірити, що почалася велика війна, та напевне, мало хто до кінця в це вірив... А за кілька днів пішов у військкомат. Він проходив строкову службу у внутрішніх військах, мав звання молодшого сержанта, був механіком. Тому сказав прямо, якщо викликатимуть, ховатися не буде. Він говорив: “Якщо кожен буде відмовлятися, то хто буде вас захищати?” - розповідає Олена.
У військкомат Романа викликали кілька разів, але щоразу відтерміновували виїзд. А на початку вересня таки довелося покинути рідне місто. Роман пройшов нетривалу підготовку — та вирушив відразу в “гарячі” напрями — Харківщина, Луганщина...
“Він лише продиктував мені номер частини, сказав, що кулеметник та два номери телефону. Розпитувала, де вони саме, то через певний час нарешті сказав, що за Куп’янськом...” - продовжує дружина Героя.
Що ж до справ військових, то рідних від подробиць намагався вберегти. Лише старався передати усю любов в розмовах.
“Воюють же звичайні чоловіки, різних професій, але роблять надзвичайні речі. Роман дуже любив життя. Часто казав мені: радій зараз, чого ти чекаєш? Жити треба вже і зараз, не відтягуючи!” - пригадує Олена.