Рівненський апеляційний суд скасував постанову місцевого суду про притягнення іранця до адмінвідповідальності за вчинення домашнього насильства.
Підставою для такого рішення стала відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які б підтверджували вину 44-річного уродженця Ісламської Республіки Іран у вчиненні інкримінованого правопорушення, а також неузгодженість між письмовими поясненнями свідків та відеозаписом події.
Іранець, який останні роки проживає в Рівному, оскаржив до Рівненського апеляційного суду постанову суду першої інстанції, якою його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП), та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 170 гривень.
Апелянт наполягав на скасуванні оскаржуваної постанови та закритті провадження у справі у зв’язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Підставою для такого рішення апеляційного суду, на думку скаржника, є неповне з’ясування місцевим судом усіх фактичних обставин справи, не надання належної оцінки змісту протоколу та відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які б підтверджували вчинення ним домашнього насильства над 9-річною донькою.
Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про задоволення апеляційних вимог та скасування постанови місцевого суду.
Із протоколу про адміністративне правопорушення відомо, що торік на початку жовтня скаржник зайшов до одного з рівненських ліцеїв, в якому навчається його донька, та вчинив домашнє насильство психологічного характеру. Після того як батько на неї накричав, дитина злякалася та з нападом істерики заховалася в бібліотеці учбового закладу.
Разом з тим, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували вину чоловіка у вчиненні інкримінованого правопорушення.
Із відеозапису видно, що чоловік і справді приходив до ліцею. При спілкуванні з працівниками ліцею був ввічливим та стриманим, а після спілкування з класним керівником доньки виявив бажання зустрітися з дівчинкою. Коли він прийшов до бібліотеки, де перебувала його донька, вона плакала і категорично відмовилася спілкуватися з батьком.
Тобто, описаний у протоколі психоемоційний стан дитини, був викликаний самою появою батька, а не його протиправною поведінкою, яка підпадає під диспозицію ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Відеозапис свідчить, що скаржник жодним чином не здійснював психологічний тиск на дитину, не кричав, не ображав, а навпаки намагався її заспокоїти та допитувався у неї, чим викликана така реакція на нього.
Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що неприязнь дитини до батька була викликана його жорстоким ставленням до доньки.
Скаржник не позбавлений батьківських прав і має законне право спілкуватися зі своєю дитиною, брати участь у її вихованні та навчанні.
Суду також відомо, що у колишнього подружжя сталі конфліктні та неприязні відносини, а також існує спір стосовно порядку побачень батька з дитиною, його участь в житті та вихованні доньки, що підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За матеріалами пресслужби Рівненського апеляційного суду
