Про нього думали, що він 200-ий, а він кілометр за кілометром на ліктях, колінах, з перебитими ногами повз до своїх...
Довкола нього лише російська техніка та солдати й те, що вони приносять на нашу землю: згарища та знищення, спалені автівки та розбиті будинки місцевих мешканців.
В середині нього - пекучий біль від поранення та ще пекельніше бажання вижити попри все. Механік танку Т-64, боєць 28 окремої механізованої бригади Лицарів Зимового походу, в той день він вже вдруге заходив у розбите окупантами селище на Півдні нашої країни. Його броня йшла першою, раптом – спалах і вибух. Танк Сергія підірвався на міні.
Він пригадує, як після того він прийшов до тями, зрозумів, що його поранило, що він всередині підірваного танку і що треба терміново забиратись геть. Він зміг вилізти, відповзти кілька метрів до узбіччя дороги та скотитись з неї. Почулися чергові вибухи, постріли, гуркіт ворожого танку, що наближався все ближче і ближче. Сергій почав рити землю руками, розгрібати під собою мул та старе листя, зариваючись в них все глибше і глибше. Рашистський танк під’їхав ближче, роздивився наш підірваний Т-64, його понівечену частину, його відкриті люки. «Якщо знайдуть – то живим вже не лишусь», - промайнуло в голові Сергія й він тамуючи подих ще дужче притиснувся до землі. Рашисти поїхали геть, але розпочався черговий бій. Закріпившись в селі, росіяни безперестанку гатили в бік української армії, яка нині веде наступ на Півдні нашої країни.
Година спливала за годиною, майже добу без мобільного зв’язку, без надії на допомогу, але зі страшним болем понівечених ніг він ховався від ворогів. Й думав тоді лише про одне - треба вибратись й вижити попри все.
Зрештою він наважився на відчайдушний крок – пораненим діставатись своїх. Поповз, зі страшним болем в перебитих ногах, в гарячці та з нестерпною спрагою без ковтка води, ховаючись від постійних обстрілів та безпілотників, які прочісували територію - він здолав зо 6 кілометрів. Тільки тоді, видершись на пагорб, його мобільний телефон віднайшов зв'язок і дав шанс вижити. Сергій додзвонився до своїх, пояснив де він і тоді з останніх сил продовжив повзти в бік очікуваної допомоги. Побратими встигли вчасно, вони забрали Сергія, коли в нього вже не було сил навіть промовити слово не те що ворушитись. Його вивезли та передали медикам.
Не минуло й кількох днів, а він вже наче оговтався. Він спокійно розповідає, про свій порятунок та не скаржиться на біль в ногах і на інвалідний візок. Єдине, через що засмучується, то це через прогноз лікаря, що ходити зможе не раніше як за пів року. І, звісно, через те, що російська наволоч досі тут. Втім танкіст 28-ої бригади Сергій переконаний, що його побратимам, українській армії вдасться знищити ворога і повернути ВСІ наші землі набагато раніше ніж лікар дозволить йому знов стати на ноги.
Джерело - 28 окрема механізована бригада імені Лицарів Зимового Походу.
