Скромна рівненська вихователька, яка за освітою психолог та вчитель англійської мови, здобула перше місце на турнірі із ММА, який відбувся у Болгарії. Рівнянка вперше поїхала за кордон на змагання, звідки привезла титул Чемпіона Європи, пише «Рівне Інформаційне».
Як відомо, ви народились та проживали у місті Сарни. Розкажіть, будь ласка, що вас привело у Рівне?
Так, дійсно. Я народилась у місті Сарни. Там і навчалась у Сарненському училищі – отримала освіту вчителя початкових класів із правом викладання англійської мови. Вже пізніше навчалась в одному із рівненських університетів, де отримала освіту вчителя початкових класів і практичний психолог в закладах освіти. Вже після цього переїхала у Рівне та почала працювати психологом у дитячому садочку на Ювілейному. Зараз я вже 5-ий рік працюю вихователем групи продовженого дня у гімназії «Гармонія».
Як довго ви вже займаєтесь змішаними бойовими мистецтвами і чому саме ними?
Займатись ММА почала близько чотирьох років тому, але мабуть і чотирьох немає. До цього взагалі нічим не займалась та й в принципі не мала відношення до спорту. Вийшло це випадково – познайомилась із тренером у тренажерному залі, куди я ходила. Спочатку він запропонував мені привести мого сина – я погодилась, саме були зимові канікули. Та одного разу, прийшовши на тренування, тренер мені каже, що є дорослі групи, якщо хочете можете приходити. В мене знайшлось трохи вільного часу і я вирішила прийти та спробувати.
Пам’ятаєте свої перші тренування, якими вони були?
Звісно. Пам’ятаю, як починала тренуватись із хлопцями. Спочатку я прийшла і говорила, що битись не люблю та не буду, але потім змінила свою думку. Перший час було досить важко та незрозуміло робити те, що говорив тренер. Але змушувала себе і робила. З часом «втягнулась» і все стало добре. Вже через два роки почала трохи розбиратись і розуміти «боротьбу». Тепер вже й саме треную, як дорослих, так і дітей.
Якщо не секрет, чи виникало у вас бажання кинути займатись ММА?
Ні, це мені подобається. Ще коли ходила в школу, я дуже хотіла піти на карате, але мені було соромно, адже там були одні хлопці. Але ось, я вже вирішила займатись ММА і мені це подобається. Мені стало спокійніше, адже я розумію, що в будь-якій ситуації, я зможу за себе постояти. Зауважу, що саме завдяки ММА в мене стала набагато краще розвинена реакція, а також я стала більш впевненіша в собі. Щоправда, ставлюсь до цього я не дуже серйозно, можна сказати, що це моє хобі.
Щодо ваших перших змагань, які були у вас враження від них та де вони проходили?
Проходили змагання у Львові. Було досить страшно та незвично, але все пройшло добре. Щоправда, я зайняла там тільки 4 місце. Після цього я займала тільки перші місця. Хоча були змагання, на яких я програла виключно із технічної сторони – рахунок був 0-0, але у суперниці була домінуюча позиції. Тому по пріоритету вона виграла. Це були перші змагання, на які я поїхала та програла. Вже на наступних у Дубровиці по боротьбі я зайняла перше місце.
Чи страшно виступати на змаганнях?
І так, і ні. Хоча коли виходжу на ринг, то завжди трішки переживаю, але на рингу все проходить. Особливо, подобається бути у «клітці», адже там ніхто нікуди не втече. Бо якщо на рингу вийшов за татамі (мати – ред.), тебе вертають, ставлять у стойку і все спочатку.
Скільки вже на вашому рахунку перемог?
Всього їздила на 12 змагань. Маю вісім медалей – 7 за перше місце і одна за друге. Також, на трьох змаганнях не було суперниць. Тому, так як я була одна, мені присуджували перемогу та давали медаль за перше місце. Але я їх не приймала, адже, що то за медаль без перемоги.
Ось ви вже відвідали чимало змагань, скажіть будь ласка, чи багато дівчат приїжджають на турніри?
Зазвичай, приїжджає дуже мало. Але дивлячись на що саме. Наприклад, у Львів на Бразильське Джіу-Джитсу зібралось багато учасниць зі всієї України. Хоча бувало й таке, що на деякі змагання ніхто не приїжджав. Було й таке, що самій доводилось не їхати на змагання по одній простій причині, не було моєї вагової категорії, а вона в мене з ММА – 52 кілограми, а по Бразильському Джіу-Джитсу – 50.5 кілограм. Хоча траплялось і таке, що зводили категорії та доводилося брати участь у сутичці в набагато «важчій» категорії.
За власні кошти їздите на змагання, чи, можливо, вам допомагає влада?
Зазвичай, доводиться витрачати гроші із власної кишені, влада мені в цьому ніяк не допомагає. Щоправда, буває й таке, що допомагають спонсори. Наприклад, на змагання, які відбулись Болгарії, допомогли поїхати саме спонсори. Якби не вони, можливо, і не поїхала б і взагалі.
Як відомо, ви нещодавно отримали титул Чемпіона Європи. Розкажіть, будь ласка, що це були за змагання та де проходили?
Змагання були у місті Шумен, що у Болгарії, десь два місяці тому. Саме там і проходив Чемпіонат Європи із ММА. У своїй ваговій категорії я там зайняла перше місце – я стала Чемпіоном Європи. Билася з болгаркою. Суперниця була важча за мене та сильніша. Я бачила, як вона розминалася, це було вражаюче. Але мені вдалось у неї виграти, хоча це було і нелегко.
Який розпорядок дня у Чемпіонки Європи?
Можна сказати кожний день з ранку до вечора розписаний. Кожного дня ходжу на роботу, працюю вихователем групи продовженого дня у гімназії «Гармонія». Також, кожного дня в мене тренування, а буває й таке, що два рази на день. Ще я треную дітей та дорослих, а іноді й підміняю інших знайомих тренерів.
Ось ви говорили, що є тренером. Кого вам легше тренувати: дітей чи дорослих?
Думаю, що дітей, адже старші не дуже хочуть робити те, що їм кажуть. Ти показуєш, як треба, а вони не слухають та кричать: «Ми вміємо». А діти тренуються сумлінно. Та й подобається мені їх тренувати. Щоправда, їх ходить не багато, але вони не пропускають заняття та слухають мене. Їм дуже подобається, хоча іноді і «балуються», але роблять все, що скажу.
Чи доводилось вам використовувати свої вміння та навички у повсякденному житті?
Поки що ні, хоча кумедна ситуація була. Зазвичай, після тренування я ходжу пішки. І одного разу, повертаючись із пізнього тренування, я чую, як хтось позаду біжить і таке враження, що ніби ось-ось зупиниться біля мене. Я не розгубилась, різко розвертаюсь і стаю в бойову стійку. Молодик «тормозить» і говорить: «Тихо, тихо, а нічого не роблю». І потім обійшов мене боком. Також зауважу, що моя подруга ніколи не боїться ходити зі мною через парк в ночі.
Які плани на майбутнє у чемпіонки?
Планую і надалі їздити на змагання та буду цим займатись для власного задоволення. Зараз повністю відала себе життю – відпочиваю та насолоджуюсь. Зазначу, що досягнути результату можливо, потрібно докласти тільки зусиль.
Валентин МАРЧУК
