Боєць із позивним "Дік" з початку повномасштабної війни пройшов шлях від прикордонника до штурмовика.
Історію військового розповіли на Фейсбук-сторінці Операції об'єднаних сил.
Андрій на псевдо "Дік" був одним із тих, хто першим зустрів колони російських окупантів. Раніше хмельничанин скаржився, що у прикордонній службі "нудно", однак з 24 лютого його риторика змінилась.
Він проходив службу у Луганському загоні в селищі Мілове і був начальником пункту пропуску.
"Спочатку почули дикий гуркіт, із вежі побачили кілометрові колони техніки на кількасот одиниць. Згодом, удень, на російському пункті згасло світло і почалися перші прильоти. На той час ми вже встигли розібратись із технікою – серверами, вивести дівчат і зайняти оборону. Намагались завадити їхнім планам та, все ж, довелося організовано вийти. За пів години після цього на пункт зайшло понад сорок танків… Можливо, моральний дух був би не дуже, якби назустріч ворожій колоні одразу не пішли наші танкісти. Кожен із них – справжній Герой війни", - розповіжа боєць.
Далі служба Андрія вийшла далеко за межі оборони прикордоння. Його невеличкий загін примкнув до окремого гірсько-штурмового батальйону. І почались бойові «пригоди» – визволення українських населених пунктів від загарбників. Спочатку — зачистка у Сватовому, далі — Кремінна. Потім була команда заблокувати рух ворожої колони...
"Я ж навіть NLAW до рук взяв уперше, швиденько пройшов у друга інструктаж та й вперед. Та що там NLAW! Я і з РПГ останній раз стріляв ще курсантом, на першому курсі. Але нічого: в таких обставинах усе згадується швидко, вчишся по ходу справи. Перший контактний бій добре запам’ятав. Усе сипле, падає, свистить, проповзаєш два метри і — знов… Тоді нам навіть вдалось взяти в полон окупанта, підірвати з побратимами міст за собою, — згадує «Дік». — Зачистка містечок від рашистів була б не таким складним завданням, якби не мирні місцеві жителі, що залишалися в будинках або переховувались у підвалах. Ми ж не орки, ми не можемо ризикувати цивільним населенням".
Минулого тижня Андрій разом із побратимами отримали завдання вибити окупантів з опорника. Українські воїни не розгубились і не просто вибили противника, а ще й відібрали у нього БРДМ та БТР.
"Закидали їх усім, чим мали: і РПГ, і «мухами»… У них – чотири вбитих та ціла купа поранених. Їхня БРДМ наразі служить на сусідній позиції, лише зафарбували окупантські позначки. Та й БТР точно в господарстві знадобиться. До речі, оті чотири «200-ті» так і лежать там досі, хоч ворожі ДРГ регулярно навідуються. Ходять буквально переступаючи через своїх загиблих. Так само і на іншій позиції, де ми двох орків знищили. У цьому колосальна різниця наших менталітетів — українці завжди допоможуть, витягнуть, останнє віддадуть".
Офіцер каже, що з перших днів широкомасштабного вторгнення доводилось не раз і не два звертатись за порадою до солдатів і сержантів, багато з яких за вісім років війни мають величезний бойовий досвід.
"Часто доводилось підходити до хлопців і просити: «Покажи мені те і те…». Насправді це зовсім не соромно, — говорить він. — Я нині і стрілець, і гранатометник, і кулеметник. Хлопці з підрозділу, з яким ми разом виконуємо завдання, думали, що ми, прикордонники, мало на що здатні, боялись, що ми самі себе скалічимо. Але згодом скепсис зник, а завдання ставали все серйознішими".
«Дік» зазначає, що, попри втому, високу інтенсивність боїв та небезпеку, чітко вирішив продовжити службу в ЗСУ.
"У жодному разі не хочу образити своїх прикордонників, та саме для мене ближчими по духу стали ЗСУ, — зізнається Андрій. — А щодо нашої перемоги – то вона точно близько. Точніше, орки вже програли, усі їхні плани провалились. Усі цивільні українці пишаються нашою армією та підтримують її, а військові відчувають цю підтримку і роблять усе можливе й неможливе на фронті".
