Депутат та журналіст із Рівного Олександр Курсик розповів про свої два роки війни.
Про це він написав у себе на Фейсбук.
- Два роки… і це зовсім не кінець. Коли я сказав дружині, що йду на війну, я був впевнений, що це максимум на рік. Мамочкам сказав, що через декілька місяців я буду дома. Донечкам я сказав, що йду на полігон на навчання.
За декілька днів ми з побратимами з 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого були під Снігурівкою у Миколаївській області. Село Кобзарці я не забуду ніколи. Перші обстріли, перші бої, штурми, перший знищений танк, перша контузія і лікарня на декілька днів…
Далі ми тримали блокпости у Херсонській області. кацапи тоді відпускали наших з окупації, і ми перші зустрічали їх автівки з білими стрічками… Сльози щастя, обійми, прохання врятувати… я тоді сказав своїм козакам давати цукерки кожній дитині в усіх машинах: Вітаємо дома, це від ЗСУ. Емоції незабутні… Я дуже полюбив місцевих, ми досі тримаємо зв’язок і дружимо з ними, вони щиро переживають. Дякую Вікторії та Володимиру Доценкам і всім друзям!
Далі був ліс під Ізюмом. Ми форсували Сіверський Донець і лісом йшли на Ізюм. 12 днів без зв’язку, підриви на мінних полях, контакти, постійні обстріли… на жаль, Ізюм тоді ми так і не взяли.
Сіверськ, Соледар, Бахмут… це було найспекотніше літо за всі мої 38 років. Моя дружина в той період молилася в день по три години, молитви Мам, бабусь, дітей і рідних берегли нас щодня.
3 рота МПБ - це не просто організм, це справжня сім?я добровольців, які за власним покликом серця в перші дні війни пішли захищати Україну. Ніхто не знав ні про зарплати, ні про пільги чи посвідчення УБД… Бо справжні!
Далі знову була Харківщина, Куп?янськ і села біля нього. Бригада там і тримає фронт, без ротацій, відведень.
Ми втралили найкращих, зі «старих» майже всі на сьогодні з пораненнями і травмами. Звісно, приходять нові, звісно, всі налаштовані лише на перемогу! Бій триває!
Низький уклін усім волонтерам, які завжди з нами!
За два роки сіре перестало існувати, за два роки я отримав «Диплом життя», який намагалася написати смерть, але Ангели-охоронці постійно забирали то папір, то перо…
За цих два роки я зрозумів, які ми люди, хто є друг, і що насправді є важливим!
Я обожнюю свою дружину, живу заради діток і мамочок.
На жаль, цих два роки це ще не кінець, але знаю, що все буде Україна!
