Більшість мешканців Рівненщини навіть не чули слова плисацтво і не знають, що воно означає. Хоча у минулому столітті була велика група людей, які завдяки своїй професії кожної весни вирушали до Європи.
Місцевий дослідник та краєзнавець із Соснівської громади, а тепер воїн Збройних Сил України Олександр Сосновчик вивчив цю сторінку історії та підготував цікаве дослідження.
Повідомляють у Рівненській РДА.
Олександр Сосновчик пише:
«Ріка Случ бере свій початок з Подільської височини, де також починаються Південний Буг та Збруч, і десь на вододіллі цих річок стояло святилище верховного бога – Світовида, який у собі об’єднував весь давньослов’янський пантеон. Від підніжжя Світовида розбігалися життєдайні потоки річок у різні сторони світу.
Людина завжди використовувала цей дар природи, річки були першими дорогами, ними мандрували, вели торгівлю. Археологічні розвідки неодноразово знаходили срібні римські монети на місцях древніх городищ по берегах Случа. Цікаво як вони сюди потрапили?
Століття тому людина раціональніше використовувала ресурс річки, нею сплавляли ліс, підтримувалось судноплавство, у ній водилося багато риби. До введення в дію залізниці Рівне – Лунінець (1885 р), Случ був основною транспортною артерією, діяли річкові пристані у Звягелі, Людвиполі, Бистричах, Березному. Товари і вантажі перевозили на плотах та човнах, через повноводність річки, мостів не будували, діяли поромні переправи.
«Плисак» або ще «бальщик», «сплавщик», «плисник», «флисник», «плотогон» — представник професійної групи, що займалася річковим сплавом деревини. Назва «Плисак» — українізована версія з польської «Flisak», що, в свою чергу, походить від німецького «Flus» - річка.
На Поліссі, в основному, цих людей називали плотогонами, бальщиками (балі – довгі колоди), а ще сплавщиками, плисниками. Як правило, це були селяни, що жили в прирічкових селах, де була можливість організувати сплав».