Мешканець Маріуполя Дмитро Юрін проплив 4 кілометри крижаним морем, аби вибратися з заблокованого міста й дістатися на підконтрольну Україні територію.
Він став свідком бомбардування маріупольського драмтеатру 16 березня. Його квартира знаходилась неподалік, за кілька сотень метрів, на проспекті Миру.
Театр був великим бомбосховищем для сотень людей.
«Це був жахливий, потужний вибух, величезний вибух. Я чув крики та крики», – розповів Юрін. «Я бачив тіла та шматки тіл. Я витягнув одну жінку, потім дівчинку, а потім хлопчика. Усі постраждали. Ноги хлопчика не рухалися. Він кричав. Мої руки тремтіли. Я був весь у крові».
Після побаченого Дмитро повернувся додому, в гараж, де ховався зі своєю матір'ю. Він закурив, випив кілька таблеток і вирішив остаточно покинути місто.
Втім, вибратися сушею було майже неможливо - місто з усіх боків оточене окупантами.
Тоді він вирішив рятуватися морем. Юрін – рибалка, він проводив години на Азовському морі зі своїм батьком, ловлячи місцеву кефаль.
Він знайшов свої рибальські кулики, які раніше використовувалися для викопування хробаків. Він взяв два мішки для сміття, щоб зав’язати їх довкола шкарпеток, кілька мотузок і чотири 5-літрові пластикові пляшки, щоб використовувати їх як буйки.
Він вирушив пішки до пляжу. Пройшов вздовж піску вбрід, а потім занурився у воду. Він виплив 150 метрів, паралельно берегу, і рушив на захід. Вода була дуже холодна.
Він плив дві з половиною години, тремтячи від холоду. Оминув російські позиції в селі Рибацьке і до села Мелекіне.
Пізніше він знайшов літню пару, яка прихистила його, налила горілки та нагодувала борщем.
Село Мелекіне було під контролем Росії. За допомогою сусіда Юріну вдалося сісти на мікроавтобус, який прямував до порту Бердянськ, що також окупований російськими військами. За його словами, російські солдати на блокпосту його проігнорували.
Вже з Бердянська він зміг виїхати на територію України.
