26 липня в Україні святкують День парашутиста. Ми вирішили поспілкуватись з представником цього спорту, командиром парашутної ланки на аеродромі Воронів Ігорем Шикунцем та його дружиною Софією, яка також захоплюється парашутним спортом і вже має на своєму рахунку 58 стрибків.
Пара розповідала, що познайомились вони саме на аеродромі, 2 роки тому у День парашутиста. Сьогодні у них фактично річниця стосунків. Взагалі, пари серед парашутистів це не правило, а виняток. Софія розповіла, що знає лише кілька таких прикладів серед спортсменів. А на Вороневі вони унікальні. Одна із причин, це те, що вік парашутистів може коливатись від 18 і до глибокої старості.
«Мій інструктор, який вчила мене стрибати – Людмила Яковлева – на той момент була у віці 66 років. Вона досі стрибає. Поки є здоров’я і бажання, то ніхто не заборонить стрибати», - каже дівчина.
Небо – це пристрасть Ігоря, однак не його основна професія. На життя заробляє ремонтом автомобілів, а на аеродромі готує та організовує стрибки. На свій молодий вік (30 років) встиг стрибнути з парашутом більше 800 разів.
Каже, що заробляти на стрибках можна хіба у великих містах, таких як Київ чи Львів.
«Там можна за рахунок цього непогано вижити. В маленьких містах – це хобі, адже наплив бажаючих стрибати невеликий. Це не приносить багато прибутку, але поки нам вдається виживати», - розповідає Ігор.
Вперше стрибнути спробував у 2008 році. Пригадує, що приїхав разом із друзями.
«Якось затягнуло, компанія. Сподобалось те, що виходиш і тиша. Ми з круглим парашутом стрибали. Вистрибуєш і він майже відразу відкривається. У літаку гул, «гарчить» мотор, а випав, парашут відкрився і така тиша, ти висиш, знизу земля. Паніки не було. Панікуй, не панікуй – нічого не зміниться», - ділиться спогадами Ігор.
Софії ж перший стрибок подарувала мама на день народження. У її сім’ї ставлення до цього ризикованого спорту інакше. Її вітчим працює на аеродромі планеристом. Вона приїжджала туди змалку. Між собою пара жартує, що Софія не мала вибору – або планер, або парашут.
До слова, планер – це невеличкий літак без мотора, який піднімають літаком у повітря і відпускають на висоті. За рахунок потоків повітря він може набирати висоту або знижуватись.
Перший стрибок Софії не сподобався, каже було страшно.
«Нічого не усвідомила, не встигла побачити краєвиди. Закрила очі і відкрила на землі, цілувала землю потім. Другий стрибок у мене був пізніше. Коли тандем-майстер отримує ліцензію, щоб отримати дозвіл, він має пройти навчання - виконати 10 стрибків. На ці стрибки він має знайти якогось пасажира, який захоче з ним стрибнути. На нашому аеродромі спортсмен Діма проходив навчання і йому треба були «жертви», з якими стрибати. Оце з ним був другий раз. Третій тандем був з Ігорем, теж в ролі жертви. Далі я вирішила, що потрібно піти вчитися, щоб стрибати вже самостійно», - розповідає дівчина.
Рідні Ігоря вже змирились з його хобі. Спокійно реагують, коли починається сезон стрибків. Цього року спортсмени розпочали на початку травня, тобто, коли потепліло.
«Стрибаємо кожні вихідні – субота і неділя. Приїжджають люди на 10-ту годину, реєструються. Це і спортсмени, і ті, хто хоче стрибнути вперше. Далі йде 1-2 години інструктажу. Вже після цього люди стрибають. При хорошій погоді можна справитись до обіду, - зазначає парашутист.
Самих парашутистів у рівненському аероклубі всього п’ятеро. Цей вид спорту дуже дороговартісний. Більшість людей сприймають його як хобі. Ігор каже, що хтось рибалить, хтось полює, а вони приїжджають на кілька днів пострибати.
«Якщо займатися цим як спортом і ганятись за якимись результатами, то треба щороку десь 5-10 тисяч доларів самому вкладати, щоб стрибати. Це і обладнання – парашут, шлем, амуніція, «висотники». Також це постійна практика. Є ще труби аеродинамічні. В нас в Україні вона є, але вона «так собі». Ось як машина «Ланос» - ніби є, але не дуже. Ми в Польщу їздили – ось там класна труба. Це аналог вільного падіння – заходиш туди, інструктор показує тобі що робити. Ну, відповідно, і вартість її космічна», - розповідає Ігор.
Софія додає, що платити треба і за літак – оренда, пальне, пілот. Держава парашутистів зовсім не підтримує. Ігор каже, що у 2008 році, коли він починав, ще були якісь дотації. Потім все зійшло нанівець. Зараз існують лише приватні аероклуби, які заробляють на себе самі.
«По усій Україні стрибки з парашутом приблизно в одній ціні і всі клуби виживають за рахунок «першоразників» - тих, хто приїжджає стрибати перший раз. Якщо поставити велику ціну, то людина не приїде стрибати. Також потрібні умови – готель, кафе та все для відпочинку», - пояснює спортсмен.
За словами Ігоря, все тримається на людях, які стрибають. Вартість круглого парашута – 2 тисячі доларів.
«Їх треба мати хоча б 10 штук. Це вже 20 тисяч доларів. Вартість тандем-парашута середньої якості українського виробництва – 7 тисяч доларів. Закупились, маємо і думаємо, а коли воно «відіб’ється» – біс його знає», - додає інструктор.
Спортсмен зазначає, що начальник аероклубу - Кособуцький Олексій Миколайович – фактично врятував клуб від занепаду.
«Він вклав дуже багато сил, часу і грошей. Зараз ми маємо те, що маємо. Вже є і кухня, і готель, трава покошена і літаки літають, а не стоять як манекени. У спортсменів є своє обладнання, яке вони купили за свій кошт. Парашути, закуплені клубом, надають людям, які вирішили стрибнути вперше».
- Чи можна парашутистам, як і у інших видах спорту, отримати звання майстра та кандидата у майстри?
«Так, за бажання можна. У мене категорія А, В, С. Це дає право стрибати з пасажирами, тобто тандем. У моєму випадку треба було мати 500 стрибків, одна чи дві «відмови» парашутів і задача», - розповідає Ігор.
- Бувало, що парашут не відкривався?
«Бувало, це по програмі треба. Якщо ти стрибаєш з людиною, тобто з пасажиром, і парашут буде неправильно себе вести, то потрібно знати, що робити. Щоб інструктор не почав кликати маму і кричати, що страшно. Відмову при складанні на категорію мають робити штучно, але в мене так склалось, що парашут випадково не розкрився. Це було через його зношеність. Він був вже старий і потріпаний», - пояснює чоловік.
- Що треба робити в ситуації, коли не відкрився?
«В такій ситуації треба глянуть, згадать маму і згадать, хто вкладав тобі цей парашут, - жартує інструктор. - Ми його відчіплюємо і відкриваємо запасний парашут. Запасний є завжди».
У Софії теж траплялось, що парашут відмовляв. Дівчина спокійно розповідає, що стресу великого не було. На це у небі нема часу, адже людина летить до землі з великою швидкістю. Додає з посмішкою, що парашут тоді вкладав їй саме Ігор.
За рік на Вороневі стрибає багато новачків. В середньому 10-15 за вихідні. Спортсмени зазначають, що випадків травмувань давно не було. Все організовано згідно техніки безпеки – виміри вітру, хмарність, інструктаж.
Ігор розповідає, що найпоширеніша травма новачків - це вивих ноги. Важливо згуртувати ноги разом, тоді при зіткненні із землею ноги у колінах амортизують. Якщо кінцівки у хаотичному положенні, то є ризик травмування.
- Що порадите людям, які хотіли б зайнятись цим видом спорту?
«Насправді нічого особливого, просто приїхати і почати займатись. Все впирається в бажання. Хай приїжджають до нас у Воронів – розкажемо, покажемо і навчимо. Це не так страшно, як багато хто думає», - відповідає Ігор Шикунець.
